Розділ «6 ТІФÉРЕТ»

Незрозуміло, що відбувається у цьому місці насолод, певно, якісь підозрілі й легковажні веселощі, приміром, стриптиз (тому я не наважуюсь розпитувати), про який я знаю достатньо, щоб у полоні збудження захотіти повернутися туди знову. Але даремно, коло Чатем-Роуд[164] вулиці перемішуються.

Я прокидаюся з відчуттям зустрічі, що не відбулася. Мені не вдається змиритися з тим, що я не знаю, що втратив.

Іноді я опиняюся у великому сільському будинку. Він просторий, але я знаю, що в ньому є ще одне крило, й мені невідомо, як туди потрапити, наче хтось замурував усі проходи. А в тому крилі є безліч кімнат, одного разу я добре їх роздивився, не може бути, що вони мені наснилися в якомусь іншому сні, там були старі меблі та збляклі гравюри, консолі з іграшковими картонними театриками з минулого століття, канапи з великими гаптованими покривалами, книжкові шафи, набиті книгами, всі річники Ілюстрованого Часопису Подорожей та Пригод на Морі та на Суходолі, то неправда, що їх зачитали до дірок і мама віддала їх ганчірникові. Я запитую себе, хто ж перемішав коридори та сходи, адже саме тут, посеред запаху цього безцінного мотлоху, мені б хотілося збудувати свій buen retiro[165].

Чому мені не сниться іспит на атестат зрілости, як це сниться усім?

65

Машина ця мала двадцять квадратних футів і стояла посередині зали. Поверхня її складалася з дерев’яних дощечок розміром із гральну кісточку, подекуди більших, подекуди менших, зв’язаних одна з одною тонким дротом. На дощечках були наліплені клаптики паперу, списаного всіма словами їхньої мови в усіх відмінках, часах та способах, але без ніякого ладу… З його наказу учні взялися за залізні ручки, що їх було сорок навколо рами машини, і враз крутнули їх, змінивши тим весь розклад слів. Тоді він звелів тридцяти шістьом учням повільно читати рядки, як вони лягли на машині, і коли ті натрапляли на три-чотири слова, що разом давали якийсь натяк на доладне речення, вони диктували їх іншим чотирьом учням…

(Дж. Свіфт, Мандри Лемюеля Гулівера, III, 5)

Гадаю, що у своїх варіаціях на тему сновидінь Бельбо знову повернувся до думки про втрачену нагоду і до своєї обітниці відмови від творчости, складеної через його невміння вловити — якщо вона взагалі була — свою Мить. План виник тому, що він знайшов розраду в створенні фіктивних миттєвостей.

Я попросив у нього не пам’ятаю вже який текст, і він почав нишпорити по столі в купі рукописів, ризиковано звалених один на одного без жодного огляду на величину й обсяг. Він знайшов потрібний текст і, намагаючись вийняти його, перекинув решту на долівку. Течки розкрилися й аркуші вислизнули з-під слабких пружин.

“Хіба ви не могли це зробити, знявши спершу верхню половину стосу?” запитав я. Марна справа — він завше так робив.

Він, як звичайно, відповів: “Їх позбирає Ґудрун сьогодні ввечері. Мала ж вона мати якесь завдання у житті, інакше вона втратить свою тотожність”.

Але того разу я був особисто зацікавлений у цілості рукописів, адже вже належав до штату видавництва: “Але Ґудрун нездатна скласти їх як належить, вона покладе аркуші не в ті папки, що треба”.

“Якби вас почув Діоталлеві, він зрадів би до небес. Із цього вийшли б різні книги, еклектичні, випадкові. Цілком у логіці дияволістів”.

“Однак тоді ми опинимося у становищі кабалістів, які витрачають тисячоліття, щоб знайти належну комбінацію. Ви просто ставите Ґудрун на місце мавпи, яка цілу вічність ударяє по клавішах друкарської машинки. Різниця лише у тривалості. З погляду еволюції ми б нічого не виграли. Чи нема програми, яка б дозволила Абулафії виконати цю роботу?”

Тим часом увійшов Діоталлеві.

“Звичайно, що є”, сказав Бельбо, “і теоретично вона дозволяє ввести до двох тисяч даних. Достатьо мати бажання їх вносити. Припустімо, що це рядки можливих віршів. Програма питає вас, скільки рядків повинен мати вірш, і ви вирішуєте — десять, двадцять, сто. Відтак програма бере з внутрішнього годинника комп’ютера кількість секунд і рандомізує їх, вибирає навмання, тобто, пояснюю докладніше, утворює з них щоразу нову комбінацію. З десятка рядків можна отримати тисячі й тисячі випадкових віршів. Вчора я ввів у комп’ютер рядки типу тремтять молодії липи, мої повіки обважніли, якби азалії хотіли, життя своє тобі дарую і тому подібні. Ось деякі результати”.

Рахую ночі, дзвенить систра…

Смерте, твоя перемога

Смерте, твоя перемога…

Якби азалії хотіли…