Розділ «5 ҐВУРÁ »

— Ти, певно, хочеш сказати, з одною приятелькою.

— Ні, з приятелем, ти його знаєш, це той самий, який був зі мною в барі минулого тижня. Я пообіцяла, ти ж не хочеш, щоб я забрала своє слово назад?

— Можеш не забирати свого слова назад, але не приходь, щоб робити мені… Прошу тебе, я мушу прийняти автора.

— Генія, якого треба прославити?

— Бідолаху, якого треба знищити.

Бідолаху, якого треба знищити.

Я зайшов за тобою до Піладе. Тебе не було. Я довго дожидався, а потім вирушив сам, інакше галерею зачинять. Там хтось сказав мені, що ви вже пішли до ресторану. Я вдав, що розглядаю картини — однаково, як мені кажуть, мистецтво мертве ще з часів Гельдерліна. Я витратив двадцять хвилин, щоб знайти той ресторан, адже завсідники галерей завжди вибирають ті ресторани, які стануть знаменитими лише через місяць.

Ти була там, посеред звичних облич, а поруч із тобою був чоловік зі шрамом. Ти не збентежилася ні на мить. Ти подивилася на мене як на співучасника і — як це тобі вдається? — водночас із викликом, ніби кажучи: що ж далі? Зайда зміряв мене поглядом наче зайду. Присутні, усі в курсі подій, очікували. Я повинен був пошукати приводу для сварки. Я вийшов би з неї з честю, навіть якби той мене віддухопелив. Усі знали, що ти була з ним, щоб спровокувати мене. Чи піддався б я на провокацію, чи ні, однаково моя роль була визначена наперед. У будь-якому випадку я давав виставу.

Хай буде вистава, я вибрав водевіль і по-дружньому долучився до бесіди, сподіваючись, що мій самоконтроль хтось оцінить.

Єдиним, хто оцінив мене, був я сам.

Ти боягуз, якщо почуваєш себе боягузом.

Замаскований месник. Наче Кларк Кент, я опікуюся молодими геніями, яких ніхто не розуміє, і наче Супермен, караю підтоптаних геніїв, які заслуговують на нерозуміння. Я допомагаю використовувати тих, хто не мав моєї відваги і не зумів обмежитися до ролі глядача.

Чи це можливо? Прожити життя, караючи тих, котрі ніколи й не здогадаються, що їх покарали? Ти хотів стати Гомером? То на ж тобі, волоцюго, і вір у це.

Я ненавиджу тих, хто намагається продати мені ілюзію пристрасти.

41

Коли ми згадаємо, що Даат знаходиться у тій точці, де Безодня відтинає Середній Стовп, що на вершині Середнього Стовпа є Стежина Стріли… і що тут теж є Кундаліні, ми побачимо, що в Дааті криється таємниця як породження, так і відродження, ключ виявлення всіх речей через їх диференціацію на пари протилежностей та їх Єдність у Третьому.

(Dion Fortune, The mystical Qabalah, London, Fraternity of the Inner Light, 1957, 7.19)

Хоч би що там було, я повинен був займатися не справами “Мануціо”, а дивовижними пригодами металів. Я розпочав свої пошуки в міланських бібліотеках. Починаючи від підручників, я перебирав їх бібліографії, а звідти виходив на більш чи менш давні оригінали, де міг знайти пристойні ілюстрації. Нема нічого гіршого, ніж ілюструвати розділ про космічні подорожі фотографією останнього американського сателіта. Пан Ґарамон учив мене, що сюди треба як мінімум ангела Доре.

Мені вдалося зібрати багатий урожай цікавих репродукцій, але їх було недостатньо. При підготовці ілюстрованої книги, аби вибрати одну ілюстрацію, треба відкинути принаймні з десять.

Я одержав дозвіл поїхати на чотири дні до Парижа. Занадто мало, щоб обійти всі архіви. Я поїхав з Лією. Ми прибули в четвер, а зворотний квиток був замовлений на понеділковий вечір. Я припустився помилки, запланувавши Консерваторій на понеділок, бо якраз у понеділок Консерваторій, як виявилося, був зачинений. Надто пізно, я спіймав облизня.