Розділ «3»

— Боже мій, — промовила я. — Але…

— Я маю намір узяти кредит, щоб заплатити за навчання. З усім тим, я можу мати через Томаса особливі умови. Університет пропонує мені пільговий тариф, бо… — Вона схвильовано знизала плечима. — Там уважають, що я можу досягти успіху. Хтось покинув курс економіки та управління, тому мене можуть прийняти на це місце від початку наступного семестру.

— А що з Томасом?

— На території студмістечка є дитсадок. Ми можемо жити в пільговій квартирі в гуртожитку й повертатись сюди майже щотижня по вихідних.

— Ого.

Я відчувала її погляд, але не знала, що робити з виразом свого обличчя.

— Я відчайдушно хочу знову використовувати свій мозок. Укладання букетів вбиває мене. Я хочу вчитися. Я хочу вдосконалюватись. І мені набридло, що мої руки завжди холодні від води.

Ми обидві втупилися в її руки, які мали рожевий відтінок, навіть у тропічному теплі нашого будинку.

— Але…

— Так, Лу, я не буду працювати. Я не зможу нічого дати мамі. Може… Може, й мені знадобиться невеличка допомога.

Трина зніяковіла. Вона дивилась на мене, майже перепрошуючи.

Унизу мама сміялася з чогось у телевізорі. Ми чули, як вона голосно промовляла щось до дідуся. Вона часто пояснювала йому сюжет шоу, хоч ми й не раз казали їй, що це не потрібно… Я не здужала говорити. Зміст сестриних слів поволі, але невблаганно доходив до мене. Я відчувала себе жертвою мафії, що спостерігала, як довкола її кісточок тужавіє бетон.

— Я справді мушу, Лу. Я хочу для Томаса більшого, більшого для нас обох. Єдиний спосіб це зробити — повернутися в коледж. У мене немає Патрика. І не певна, що колись буде, зважаючи на те, що ніхто навіть близько не зацікавився мною, коли з’явився Томас. Я мушу зробити все, що можу, сама.

Я мовчала, тоді вона додала:

— Заради мене й Томаса.

Я кивнула.

— Лу. Будь ласка.

Зроду не бачила мою сестру такою раніше. Я почувалася вкрай ніяково. Я підняла голову й постаралася всміхнутися. А коли заговорила, то не впізнала свого голосу.

— Отже, як ти й кажеш. Просто потрібно звикнути до нього. Першими днями кількома має бути важко, правда?