Розділ «2»

Трина скривилася.

— Я б запанікувала, якби він говорив через голосовий апарат. Можете собі в’явити? Дай-мені-склянку-води, — перекривила вона уявного каліку.

Розумниця, але не достатньо розумна, щоб не завагітніти, як іноді бурмотів тато. Вона була першим членом нашої родини, який вступив до університету, але через появу Томаса мусила покинути навчання на останньому курсі. Мама й тато і досі сподівалися, що одного дня вона зробить родину багатою. Чи хоча б працюватиме в приймальні, а не в тісній скляній кабінці. Так чи інакше було б чудово.

— Перебуваючи в інвалідному візку, він не конче має говорити як далек[8], — сказала я.

— Однак ти мусиш тісно зблизитися з ним. Щонайменше, ти маєш витирати йому рота, поїти його тощо.

— То й що? Це ж не ракетобудування.

— Це каже жінка, яка колись навиворіт одягнула Томасові підгузок.

— Лише один раз.

— Двічі. З трьох разів.

Я поклала собі спаржевої квасолі, силкуючись здаватися більш оптимістичною, ніж почувалася.

Проте навіть в автобусі, дорогою додому, ті самі думки вже товклися в моїй голові. Про що ми говоритимемо? Ану ж як він просто дивитиметься на мене увесьденечки, схиливши голову? Чи панікуватиму я? А що, як не розумітиму, чого саме він хоче?.. Про мій догляд за живими організмами ходили легенди: після тих трагедій, що сталися з хом’яком, паличниками та золотою рибкою на ім’я Рендольф, ми більш не мали ані кімнатних рослин, ані домашніх тварин… І як часто поруч буде його сувора мати? Мені зовсім не подобалося, що за мною постійно стежитимуть. Місіс Трейнор здавалася жінкою, від погляду якої все валиться навіть із вправних рук.

— Патрику, а що ти про все це думаєш?

Патрик ковтнув води й знизав плечима.

Надворі по шибках стукав дощ, ледве чутний за гуркотом таріло`к і столових приборів.

— Це добрі гроші, Бернарде. Так чи інак це краще, ніж працювати ночами на птахофабриці.

За столом усі схвально загули.

— Ну про що можна говорити, коли найкраще, що ви всі можете сказати про мою нову роботу, це те, що це краще, ніж тягати курячі тільця по величезному ангару, — сказала я.

— А тим часом ти будь-коли можеш привести себе до форми й почати тренувати клієнтів разом із Патриком.

— Привести себе до форми. Спасибі, тату. — Я збиралась тягнутися по ще одну картоплину, але передумала.

— Ну, а чом би й ні. — Здавалося, мама нарешті сяде (усі на мить затихли), але ні, вона знову була на ногах і підливала дідусеві соус. — Про це варто подумати на майбутнє. Язик у тебе те що треба.