Розділ «21 Стівен»

— Знання — сила, Вілле, — відповіла вона.

І мій син усміхнувся, наче вона сказала щось надто розумне.

— То… — промовила Луїза, коли скінчилися запитання. — Ми їдемо через вісім днів. Ви задоволені, місіс Трейнор? — Вона сказала це з легким викликом, ніби провокувала Каміллу сказати «ні».

— Якщо ви всі цього хочете, тоді все гаразд, — сказала Камілла.

— Натане. Ти в справі?

— Ясна річ.

— І… Вілле?

Ми всі дивилися на нього. Зовсім недавно про жодне з цих занять навіть не думали. Був момент, коли Вілл радо відповів би «ні», просто щоб насолити матері. Наш син завжди був таким, він чинив нераціонально, просто тому, що не хотів, щоб здавалося, наче він поступається. Я не знаю, звідки це прагнення суперечити. Можливо, саме тому він був таким блискучим посередником у перемовах.

Він подивився на мене непроникним поглядом, і я відчув, як напружилося моє підборіддя. Тоді він подививсь на дівчину та всміхнувся.

— Чом би й ні, — промовив нарешті. — Я з нетерпінням чекаю, коли Кларк кинеться в бистрину.

Дівчина, здавалося, полегшено видихнула, неначе вона припускала почути його «ні».

Смішно, але, визнаю, коли вона вперше ввійшла в наше життя, я був трохи підозріливим до неї. Вілл, незважаючи на весь блеф, був уразливий. І я боявся, що ним можна маніпулювати. Врешті-решт він заможний парубок і, коли та паскуда Алісія втекла з його другом, почувався так само нікчемним, як і будь-хто почувався б на його місці.

Я бачив, як Луїза подивилася на нього з дивним виразом суміші гордості та вдячності, і я раптом відчув неабияку радість від її присутності там. Мій син, хоч ми й ніколи про це не говорили, був у найнестерпнішій ситуації. Хоч би що вона робила, це лише на трохи відверне його.

Кілька днів у будинку вчувався слабкий, але, безумовно, святковий дух. У Камілли з’явилася тиха надія, хоч вона відмовилася визнати, що це так. Я розумів цей підтекст: що саме нам врешті-решт святкувати? Я чув, як пізно вночі вона телефонувала Джорджині, виправдовуючи те, на що вона погодилася. Дочка своєї матері, Джорджина вже шукала шляхи, якими Луїза, можливо, використає ситуацію на свою користь.

— Джорджино, вона запропонувала, що сама за себе заплатить, — сказала Камілла. — Ні, люба. Не думаю, що ми маємо вибір. У нас обмаль часу, і Вілл погодивсь на це, тому я просто хочу сподіватися кращого. Думаю, і тобі варто це зробити.

Я знав, чого їй коштувало захищати Луїзу чи навіть краще ставитися до неї. Але вона терпіла дівчину, бо чудово знала, як і я, що Луїза — наша єдина можливість зробити сина бодай частково щасливим.

Дарма що жоден з нас цього не казав, Луїза Кларк стала нашим єдиним шансом зберегти Вілла в живих.

Минулого вечора я вийшов випити з Деллою. Камілла була в гостях у своєї сестри, тому ми вирішили прогулятися вздовж річки на зворотному шляху.

— Вілл хоче поїхати у відпустку, — сказав я.

— Як чудово, — відповіла вона.