Розділ 5 Ставлення – передусім

Коли ж у вас бракує сил діяти, то залишається ще одна можливість. Із віком і набуттям життєвого досвіду я зрозумів, що однією з основних причин, які змусила мене думати про самогубство ще в дитинстві, був мій егоїзм. Я щиро вірив в те, що ніхто у світі не переживав такого емоційного болю і фізичного дискомфорту, як я, тож з головою поринув у власні проблеми.

Мій стан помітно поліпшився, коли я виріс і зрозумів, що на долю людей випадають значно сильніші страждання, ніж мої власні. Визнавши це, я вирішив допомагати іншим і сповнився співчуттям до людей. Цьому мене навчила маленька дочка наших друзів, коли у 2009 році я приїхав до Австралії. Я ніколи не зустрічався з такими маленькими дівчатками – їй було всього два з половиною роки. Наші друзі взяли її з собою. Вона довго не підходила до мене, вивчаючи здаля, як це роблять маленькі діти. Потім, коли її батьки зібралися йти, я запитав у неї, чи не хоче вона обняти мене.

Вона усміхнулася і обережно підійшла до мене. Опинившись поруч, вона зупинилася, подивилася мені прямо в очі й склала ручки за спиною, щоб стати такою, як я. Потім ще ближче підійшла і поклала голівку на моє плече, обійнявши мене шиєю, як я сам обіймав інших людей. Усі в кімнаті були вражені таким щирим проявом співчуття. Мене часто обнімають, але цих обіймів я ніколи не забуду. Ця маленька дівчинка від природи була наділена неймовірним даром співчуття. Вона вміла вловлювати почуття інших людей. Співчуття – величезний дар. Тренуйте його, діліться ним за першої-ліпшої можливості. Співчуття зцілює не тільки того, на кого воно спрямоване, а й того, хто ним ділиться. У складні часи втрат або трагедій не заглиблюйтеся в себе, а краще зверніть погляди на людей. Не жалійте себе, шукайте того, хто більше страждає, і допомагайте зцілюватися. Зрозумійте, горе й біль ваші реальні і обґрунтовані, але страждання – це частина нашого життя. Допомагаючи іншим зцілитися, ви лікуєте і себе.

На власному досвіді це зрозумів мій друг Гейб Марфітт. Ми познайомилися у 2009 році, коли я виступав на доброчинній вечері в Річленді, штат Вашингтон. У Гейба від народження були понівечені руки й ноги. Завдовжки вони не більше 10 см. У нього немає кісток у великих пальцях рук, він погано чує. Та при цьому примудряється бути неймовірно активним – грає в бейсбол, баскетбол і хокей і навіть на ударних інструментах.

Гейб виріс неподалік Сіетла. Крім неприборканого духу, Бог наділив його неймовірною силою співчуття. Сьогодні він навчається у Вашингтонському університеті. У бейсбол грає з шести років. А якось із рідними і друзями зійшов на гору Рейнієр. Хоч він і мав певні проблеми у школі, та зумів завоювати повагу однокласників своєю сміливістю, лідерськими якостями, прагненням до досконалості й шанобливого ставлення до всіх. Разом із рідними створив благочинну організацію допомоги інвалідам. Фонд «Надія» розподіляє гранти і стипендії – і все це є результатом неймовірної сили співчуття.

Уявляєте, яким потужним є Гейбове співчуття? Він забув про свою проблему і зосередився на проблемах інших, перетворивши власну інвалідність на місію співчуття, тим самим збагативши власне життя і життя безлічі інших людей.

Коли я прибуваю до регіонів, де люди живуть у скруті та стражданнях, їхня реакція мене часто дивує. Чоловіки, жінки та діти сповнені співчуття. Нещодавно я був у Камбоджі. Повертаючись до готелю після довгого виступу на спеці й у волозі, був близький до непритомності. Мені хотілося лише прийняти душ і як слід виспатися у кімнаті з кондиціонером.

«Ніку, перш ніж ми підемо, – сказав організатор виступу, – чи не могли б ви поговорити з цим хлопчиком? Він цілий день чекав вас надворі».

Маленький хлопчик сидів просто на землі. Над ним чорною хмарою роїлися мухи. На його голові виднілася велика рана або виразка. На одному оці у нього було більмо. Від нього жахливо пахло.

Він підійшов до мого крісла і притиснувся головою до моєї щоки, щоб приголубити мене. Він був сиротою і дуже страждав. Виглядало на те, що він кілька днів нічого не їв. І все ж, сповнений любові і симпатії до мене, що відчувалося в його погляді, хотів показати, як розуміє мої страждання. Я був такий зворушений, що сльози бризнули з моїх очей.

Я запитав у організаторів, чи не можемо ми щось зробити для цієї дитини. Мені пообіцяли нагодувати його і подбати про нього. Я подякував хлопчикові та повернувся до свого готелю. На саму думку про нього я не міг стримати сліз. Думав про нього весь день. Цей маленький хлопчик забув про власні страждання, прагнучи полегшити мої.

Не знаю, що довелося пережити цьому хлопчикові, і наскільки важким було його життя. Та можу з певністю сказати, що в нього неймовірне ставлення до життя! Попри власні проблеми він зберіг здатність співчувати і допомагати іншим. Співчуття і милосердя – неймовірний дар Божий!

Коли ви відчуєте, що вас накриває хвиля жалю до себе, коли почуваєтеся жертвою, змініть своє ставлення. Проявіть співчуття. Простягніть руку допомоги тому, хто її потребує.

Вступайте волонтерами до доброчинних організацій. Станьте наставником або вчителем. Використовуйте власне горе, гнів або біль для того, щоб зрозуміти і полегшити біль інших людей.

Не забувайте і про вміння прощати. Це найкраще в світі ставлення до життя, але навчитися його дуже важко. Повірте, це я знаю. Як я вам розповідав, у дитинстві я гнівався на Бога за те, що Він припустився такої помилки, позбавивши мене кінцівок. Я був злий і дорікав усім і за все. Та прощення не входило до мого порядку денного.

Всі ми переживаємо періоди гніву й образи. Тільки так можна прийти до прощення. Це природно, але не слід занадто довго віддаватися подібним емоціям, оскільки, дозволяючи їм вирувати у вашому серці, ви завдаєте собі зайвого болю.

Гнів не повинен бути тривалою емоцією. Ваше тіло подібне до автомобіля: може зламатися, якщо занадто довго форсувати двигун. Медичні дослідження показують, що затяжні гнів і образа є фізичним і психологічним стресом для організму, бо ослаблюють імунну систему і руйнують життєво важливі органи.

Виникає ще одна проблема. Допоки відсутність рук і ніг було чиєюсь провиною, мені не доводилося нести відповідальність за власне майбутнє. Як тільки я прийняв свідоме рішення пробачити Бога і моїх лікарів та жити власним життям, то відразу ж відчув себе краще і фізично, і емоційно. Я зумів узяти на себе відповідальність за власне життя. Прощення звільнило мене.

Пам’ятаючи про колишні образи, ви втрачаєте сили і контроль, передаючи їх тим, хто вас образив. Та варто вам пробачити їм, і ви обриваєте пута, які вас пов’язували. Більше вони не опановують вами. Не думайте, що, прощаючи їм, ви надаєте їм послугу. Ви робите це тільки для себе.

Усіх дітей, які дражнили і ображали мене, я простив зовсім не для того, щоб позбавити почуття провини, а щоб самому позбутися почуття гніву і образи. Я хотів бути вільним.