Розділ 7

– У тому розумінні, – пояснив Форд, – чи тобі це подобається? Горлати, марширувати, викидати людей з кораблів...

Вогон утупився у низьку сталеву стелю, волохаті брови його майже повністю зійшлися, відбиваючи напружену роботу мозку. Він роззявив рота.

– Живеться мені непогано, – вимовив він зрештою.

– Та вже ж, – погодився Форд.

– Форде, що ти замислив? – запитав пошепки Артур.

– Нічого, просто проводжу соціологічне дослідження, – відказав той. – Тож живеться тобі непогано. Далі? – поновив він перервану розмову.

Вогон подивився на нього згори униз. Думки неквапно текли по його нечисленних звивинах.

– Так, – повторив він. – Але часом буває, я почуваюсь паскудно. Хоча... – він замислився, і як наслідок знову почав вивчати стелю, – хоча горлати мені подобається. – Він наповнив повітрям легені й гаркнув: – Чинити опір мар...

– Ну, звичайно, це ми вже чули, – поспішив зупинити його Форд. – Гарно ж це у тебе виходить! Але якщо частіше тобі паскудно, – Форд говорив навмисне повільно – щоб усі слова досягли мети, – заради чого ти так чиниш? Заради дівчини? Заради служби? Заради чоловічого самоствердження? Чи, може, ти вважаєш, що нудотній щоденній рутині немає кращої альтернативи?

Артур переводив погляд з одного обличчя на інше. Він нічого не розумів.

– Е.., – промимрив вартовий, – е... е... не знаю. Я думаю... мені здається... я просто виконую накази. Моя тітка завжди казала, що військова служба – прекрасне заняття для молодого вогона. Дають уніформу, портупею, бластер... і думати ні про що не треба...

– От бачиш, Артуре, – сказав Форд із виглядом людини, що нарешті знайшла правильну відповідь, – а ти вважаєш, що в тебе одного є проблеми.

Артур подумав, що правильніше було б сказати, що в нього були проблеми. Якщо відкинути проблеми, пов’язані із зруйнуванням Землі, і те, що зараз вогон майже задушив його, у нього не було ніяких проблем. А коли його й зовсім викинуть у космос...

– Спробуй стати на його місце, – не вгавав Форд. – На місце нашого бідолашного друга, життя якого цілком складається із марширування й викидання людей з кораблів...

– І горлання, – додав вартовий.

– Звичайно. І горлання, – погодився Форд. Він приязно поплескав по товстезній руці, що стискала його шию.

– ...А він навіть не розуміє, заради чого усе це! Артур погодився, що це досить-таки прикро. Погодився кивком голови, бо говорити не мав сили,

– Ну, коли ви мені співчуваєте, я гадаю...

– Молодець, – підбадьорив його Форд.

– Але ж, – загудів він знову, – що ви пропонуєте?