Розділ 3

Саме в той фатальний четвер щось нечутно неслося на величезній висоті над планетою. Цих "щось" було кілька дюжин. Кілька дюжин величезних плит жовтого кольору. Розмірами вони сягали середнього міського кварталу і летіли нечутно, як птахи.

У електронних променях зірки під назвою Сонце вони перегрупувались у бойові порядки.

Планета, що лежала далеко знизу, не знала ще про них нічого. Саме цього вони і прагли. Величезні жовті "щось" пролетіли непоміченими мис Канаверал, щасливо проминули Вумеру і Джодрелл Бенк. Вчені й військові проґавили те, до чого готувались протягом усіх цих років.

Єдиним приладом, якому вдалося зареєструвати їхню появу, був маленький чорний футляр – інфрадельтахвильовий датчик. Прилад блимав у надрах шкіряної сумки, яку Форд Префект постійно носив з собою. Вміст сумки зацікавив будь-кого б, а у фізика повилазили б очі. Щоб не привертати зайвої уваги, він тримав зверху кілька обшарпаних сценаріїв. Він говорив усім, що їх дали йому для проби.

Крім інфрадельтахвильового датчика і сценаріїв, у сумці лежав Електронний Палець – гладенька матова платівка з перемикачами і циферблатом. Іще там був прилад, що зовні нагадував електронний калькулятор із сотнею клавіш і табло площею чотири квадратні дюйми, де будь-якої миті можна вивести яку завгодно із мільйона "сторінок". Він видавався настільки складним, що творці його вважали за необхідне зробити на футлярі напис: "Без паніки". Саме такий вигляд мала найвидатніша книжка, що будь-коли побачила світ у видавничому об’єднанні Малої Ведмедиці – "Путівник по Галактиці для космотуристів". Видавці вирішили надати своїй книжці такої незвичної форми (на субмезонних мікропроцесорах), піклуючись, перш за все, про своїх читачів. Бо ж якби її видали в традиційному вигляді, космотуристам довелося б тягати за собою кілька напхом напханих вагонів.

У надрах сумки лежало кілька кулькових ручок, записник і рушник фірми "Маркс і Спенсер".

Ось що написано в "Путівнику по Галактиці для космотуристів" з приводу рушників:

"Рушник, – мовиться там, – предмет першої необхідності для космотуристів. Його практична цінність безмежна: у нього можна загорнутися для утеплення у випадку затримки на холодних місцях Бети Джаглана, можна підстелити під себе на дивовижних мармурових пляжах Сантрагінуса VI, вдихаючи морське повітря; під ним можна сховатися від згубного світла червоних зірок у пустелях Какрафуна. Рушник можна пристосувати замість вітрила при сплаві по неквапливій річці Моз. Мокрий, він перетворюється на грізну зброю у рукопашному поєдинку. Ним можна обв’язати голову для запобігання отруйному подиху й вбивчому погляду траальської хижої блатерної блощиці. Використовуйте рушник для привертання уваги в екстремальних ситуаціях. Якщо після всього цього рушник ще збереже чистоту, ним можна витертися.

Рушник – потенційний носій психологічної цінності. так, наприклад, якщо стрег дізнається, що космотурист має при собі рушник, він автоматично подумає, що той також має зубну щітку, фланелеву серветку для обличчя, мило і з десяток бісквітів, фляжку, компас, карту, нитки, засоби від комарів, дощовик, скафандр і т. д. і т. п. Більше того, в цьому випадку стрег люб’язно запропонує космотуристу будь-яку із вищезгаданих, а також дюжину інших необхідних речей, які космотурист міг чисто випадково "загубити". Стрег подумає, що той, хто пізнає Всесвіт уздовж і упоперек, підкорює його у безперервній боротьбі зі стихією, яка зрештою призводить до перемоги розуму, перебудовує його, і в той же час носить із собою рушник, – безсумнівно, це та людина, з якою варто рахуватись.

У сленгу космотуристів є навіть вираз, у якому відбилося значення рушника: "Гей, ти сасаєш цього гупі Форда Префекта? Цей фруд знає, де його рушник ".

Зручно вмостившись на рушнику в надрах Фордової сумки, інфрадельта-хвильовий датчик заблимав настирливіше. На висоті кількох миль над Землею, величезні жовті "щось" завершили розгортання бойових порядків. Черговий біля телескопа Джодрелл Бенк вирішив випити чашечку чаю.

– Ти маєш із собою рушник? – раптом запитав Форд у Артура. Артур, змагаючись з третім кухлем, звів очі.

– Що? А, ні, навіщо він мені потрібен? – він уже перестав дивуватися.

– Допивай, – Форд роздратовано клацнув язиком.

У цей час далекий глухий гуркіт перекрив усі шуми – перешіптування відвідувачів бару, рев музичного автомата і навіть безперервне гикання їхнього сусіда біля стойки, якому Форд все ж таки поставив віски.

– Що це таке? – Артур підхопився на ноги, захлинаючись пивом.

– Не хвилюйся, – відповів Форд, – це ще не вони.

– Слава Богу, – сказав Артур.

– Швидше за все, це лише зносять твій будинок, – додав Форд, допиваючи третій кухоль.