Розділ 32

– Увага! Увага! – розкотилось по планеті. – Тривога! Ворожий корабель у секторі 8а. Збройний напад. Служба охорони порядку...

Миші роздратовано ворушили вусами біля розбитих келехів.

– Прокляття, – біснувався Френкі, – стільки переживань через якихось два фунти поганючого мозку! – Він сердито поводив очима-намистинами й настовбурчував своє хутро.

– Єдине, що нам тепер лишається, – сказав Бенджі, сівши на задні лапки й замислено погладжуючи свої вуса, – це спробувати самим вигадати Вічне Питання,

– Важкувато буде, – Френкі замислився. – Як тобі "Що таке жовте й небезпечне?"

Бенджі пошкріб потилицю.

– Не піде. Для Вічного Питання слабувато. Вони помовчали.

– Придумав! – вигукнув Френкі. – "Скільки буде, якщо сім помножити на шість?"

– Та ні, – замахав Бенджі лапками, – надто конкретно. Пекучого інтересу не викличе.

Вони знову замовкли.

– Слухай-но, – сказав Френкі. – Скільки доріг пройти повинен кожен?

– Чудово! – вигукнув Бенджі. – Звучить багатообіцяюче. – Він кілька разів повторив фразу подумки. – Атож, годиться! Звучить багатозначно і водночас нічого не означає. Скільки доріг пройти повинен кожен? Сорок дві. – Пречудове, це те, що нам треба. Френкі, друже, ми врятовані!

Миші взялися за лапи й закружляли в танку.

Вони кружляли поміж тіл головорізів, що лежали з розтрощеними головами.

За півмилі звідси чотири постаті швидко прямували коридором. Вони зазирали в усі кімнати у пошуках виходу. Нарешті дісталися машинної зали і спинились, озираючись на всі боки.

– Зафоде, куди далі? – запитав Форд.

– Я б пішов туди, – Зафод рвонувся у прохід між комп’ютерним блоком і стіною. Друзі рушили за ним, та раптом Зафода відкинуло назад. Спрацювала електронна система захисту. Лазерний промінь випалив химерний візерунок на протилежній стіні.

– Зафоде Бібльброксе, ані з місця! – гримнув голос, підсилений мегафоном. – Здавайся, ти оточений!

– Лягаві, – прошипів Зафод, звиваючись від болю. – Давай, Форде, тепер твоя черга відшукати дорогу.