Розділ 11

Рубка корабля "Золоте Серце", захищена від неймовірного поля, виглядала, як будь-яка інша рубка звичайного корабля. Може, в ній було трохи чистіше. Екіпаж навіть не встиг познімати чохли з усіх крісел. Кабіна мала овальну форму і була за розмірами така, як невелика банкетна зала. Але це не був правильний овал – лінії білих стін були непристойно зламані й викривлені. Безперечно, виконати кабіну в традиційних пропорціях трьох вимірів було б набагато простіше, але дизайнери поставили перед собою іншу мету. Корабель, який було обладнано незвичайним двигуном, повинен мати незвичайні форми. Великі відеоекрани, штурманський пульт, шафи з комп’ютерами – все мало функціональну спрямованість.

У одному з кутків сидів робот, його бездоганно начищена металева голова нерухомо лежала на до блиску начищених колінах. Він був новісінький. Не зважаючи на ідеальні обриси і лоск, створювалось враження, що різні частини його людиноподібного тіла були нещільно підігнані. Насправді ж вони були підігнані чудово, але здавалося, що їх можна приладнати краще.

Зафод Бібльброкс міряв кабіну нервовими кроками. При тому він встигав любовно гладити лискучі прилади незрозумілого призначення й удоволено хихотів.

Тріліан схилилась над однією з панелей управління й зчитувала цифри, її голос, посилений мікрофоном, лунав по усьому кораблю.

– Один до п’яти. Ймовірність збільшується.., – говорила вона. – Один до чотирьох. Збільшення триває... Один до трьох... двох... Ймовірний фактор – одиниця. Реальність відновлено, повторюю, реальність відновлено. – Вона відклала мікрофон, тоді передумала і з легкою посмішкою додала, – якщо ви тепер чимось стурбовані, це ваші особисті проблеми. Можете розслабитися. Ми висилаємо пошукову партію.

– Хто це, Тріліан? – вибухнув Зафод.

Тріліан повернулася разом із кріслом і знизала плечима.

– Якісь хлопці теліпались у відкритому космосі, – відповіла вона, – в секторі ZZ 9 Подвійної альфа Z.

– Гаразд, це дуже шляхетно з твого боку, Тріліан, – сказав Зафод кислим тоном, – але де тут здоровий глузд? За цих складних обставин, коли ми даємо драла з усіх ніг, а добра половина поліцейських усієї Галактики наступає нам на п’яти, ми знаходимо час, щоб підбирати якихось там волоцюг. Красивий жест і не більше...

Він нервово постукував по пульту. Тріліан обережно відвела його руку, щоб він не натиснув на якусь кнопку. Не зважаючи на визначні якості, притаманні Зафоду – напористість, відвага, зарозумілість, – руки в нього були невдатні до техніки, і він легко міг знищити корабель одним незграбним рухом. Віднедавна Тріліан почала підозрювати, що єдина причина його на диво вдалої кар’єри – те, що він ніколи не зважає на наслідки.

– Зафоде, – сказала вона терпляче, – вони перебували у відкритому космосі без скафандрів... Ти ж не побажав би їм смерті.

– Ну, знаєш... ні. Не такої смерті, але ж...

– Що? Не такої смерті? А чого ж? – Тріліан похилила голову набік.

– Можливо, їх підібрав би хтось інший.

– Еге ж, ще секунда – Друга, і вони б перетворились на дві бездиханні крижинки.

– Якщо подивитись на проблему ширше, то вона виявиться не такою й важливою.

– І ти міг би спокійно жити, коли б вони загинули?

– Але послухай... Не так вже й спокійно, але...

– Та це не має значення, – обірвала його Тріліан і повернулась до пульта. – Однаково я тут ні при чім.