Розділ 7

– Опиратися марно! – гаркнув вартовий. Це була перша фраза, якої він навчився, коли вступив до лав сторожового корпусу вогонів.

Капітан споглядав усе подальше з підкресленою байдужістю. Артур у відчаї озирався довкола, шукаючи підтримки.

– Я не можу зараз помирати! – заволав він. – У мене болить голова. Не можу ж я з’явитися на небесах із головним болем. Я не матиму ніякого задоволення!

Вартовий міцно тримав величезними ручищами полонених, що пручалися. Він поклав низький уклін капітанській спині і попрямував із рубки. Грюкнули сталеві двері. Капітан лишився сам. Він щось бубонів собі під ніс, вдоволено поплескуючи зошит із віршами.

– Хм.. контрастує з сюрреалізмом основної метафори.., – на мить він замислився, тоді вуста його розплилися в зловісній усмішці. – Треба було з них ще познущатись перед смертю.

Звуки відчайдушного опору двох гуманоїдів, затиснутих під гумовими вогонськими пахвами, відлунювали у сталевому коридорі.

– Хай тобі біс! – простогнав скручений Артур. – Відпусти мене, звірюко! Вартовий незворушно прямував далі.

– Не бійся, – прохрипів Форд, – я зараз щось придумаю, – але його тон не обнадіював.

– Опиратися марно! – гаркнув про всяк випадок вартовий.

– І помовч краще, – видушив із себе Форд. – Хіба можна продуктивно мислити, коли ти варнякаєш чорті-що?

– Боже, – простогнав Артур, – хотів би я подивитись на тебе, якби сьогодні знищили твою планету. Я планував провести цей день зовсім інакше. Спочатку – почитати в ліжку, потім – розчесати собаку. Зараз лише чотири години, а мене вже хочуть викинути з НЛО, та ще за шість світлових років від решток Землі, – він захрипів, бо вогон затис його сильніше.

– Гаразд, гаразд, – заспокоював Форд, – без паніки!

– Хто тут балакає про паніку? – обурився Артур. – Знаю, що ти скажеш – не треба нудити світом. Усе влаштується. Треба звикнути до обставин.

– Замовкни, Артур, ти впадаєш у істерику! – Форд спробував зосередитись, але цієї миті вогон гаркнув знову:

– Чинити опір марно!

– І ти теж замовкни! – відрізав Форд.

– Чинити опір марно!

– Слухай, друже, спочинь, – сказав Форд. Він вигнувся, щоб зазирнути в очі своєму катові. У голові йому сяйнула думка.

– Ти маєш від цього задоволення? – запитав він раптом. Вогон закляк на місці з ідіотським виразом на обличчі.

– Задоволення? – прогудів він. – У якому розумінні?