Розділ 5

– Якщо я запитаю, де ми, з біса, опинилися, – сказав Артур слабким голосом, – я пожалкую про це?

– Ми в безпечному місці, – відповів Форд і підвівся.

– Слава Богу.

– Зараз ми у комірчині одного із кораблів Будівельного Флоту вогонів.

– Боже, – мовив Артур, – ніколи не думав, що в простого слова "безпека" такий широкий спектр значень.

Форд запалив сірника: треба знайти вимикач. Кострубаті тіні знову застрибали по стінах. Артур підвівся, обмацуючи себе. Навколо виднілися якісь чудернацькі предмети, в носі крутило від якихось затхлих запахів, низьке рівне гудіння заважало зосередитись.

– Як ми тут опинились? – запитав Артур, щулячись.

– Нас погодились підкинути, – відповів Форд.

– Гарне пояснення, нічого сказати, – обурився Артур. – Наче ми просто стопнули вантажівку, з якої висунулась зелена потвора з блюдцями замість очей і сказала: "Привіт, хлопці, залазьте до кузова. Я підкину вас до Базингстоку".

– Все правильно, – мовив Форд, – якщо врахувати, що ми зупиняли вантажівку не рукою, а ось цим інфрахвильовим передавачем, а Базингсток у нашому випадку – околиця зірки Барнарда, що за шість світлових років від Землі.

– А потвора з очима-блюдцями?

– Вона й справді зелена.

– Чудово, – сказав Артур. – Коли я зможу повернутись додому?

– Ніколи, – Форд Префект знайшов вимикач. – Заплющ очі... Те, що вони потім побачили, вразило їх обох.

– Боже милостивий, – прошепотів Артур, – невже ми всередині літаючої тарілки?

Простетник Вогон Джелтц навалився тулубом зеленого кольору на консоль керування. Після знищення населених планет він нерідко почувався трохи роздратованим. Для заспокоєння совісті йому було просто необхідно на когось нагримати. Потрібен був привід. Він навіть кілька разів підстрибнув у капітанському кріслі, сподіваючись, що воно зламається і можна буде зігнати на ньому свою злість. Але крісло лише жалібно скрипіло.

– Геть звідси, – закричав він на радиста, який нечутно виник на порозі. Радист зник. Він навіть зрадів, що не зможе виконати неприємну місію. Щойно він одержав офіційне повідомлення про запуск космічного корабля на імперському випробувальному полігоні планети Дамогран. Корабель було оснащено принципово новим типом двигуна, настільки принципово новим, що відпала будь-яка потреба в прокладанні суперкосмічних швидкісних магістралей.

Відчинились другі двері. Капітан стримався, бо ці двері вели на камбуз, де дентразі готували смачну їжу. Перекусити ніколи не завадить.

У одвірку з’явилась патлата потвора із сервіровочним столиком. Вона всміхалась з усією можливою щирістю.

Простетник Вогон Джелтц зрадів. Із досвіду він знав: дентразі може бути задоволений лише тоді, коли на кораблі є щось, що може розлютити вогона. Тепер він матиме те, на чому зможе зігнати свою злість.