Розділ 31

– Авжеж! – Зафод зловісно посміхнувся. – Досить записати на плівку "Що?", "Я не знаю", "Де мій чай?" – і ніхто не помітить заміни.

– Іще чого? – запротестував, задкуючи, Артур.

– Ти не згоден? – запитав Зафод і одразу ж скрикнув від болю, бо Тріліан штовхнула його під столом ногою.

– Я помічу, – сказав Артур.

– Не помітиш, – запевнив Френкі. – Ти будеш так запрограмований, що не помітиш.

Форд рушив до дверей.

– Добре, хлопці, – сказав він. – Будемо вважати, що ми не домовились.

– А ми вважаємо, що краще було б домовитись, – пропискотіли миші. їхня доброзичливість миттєво зникла, їхні келехи задзижчали, здійнялися в повітря й полетіли до Артура. Він, паралізований жахом, забився в найдальший куток і тремтів там, мов осиковий листок.

Тріліан ухопила його за руку, намагаючись підштовхнути до дверей. Ноги не слухались Артура, він був мов загіпнотизований дзижчанням винних келехів і не міг зрушити з місця. Його наче схопив правець. Форд і Зафод дружно ламали двері.

Тріліан закричала. Артур лиш безмовно відкривав рот. Під наступним ударом двері піддалися. З другого боку за ними чатували якісь мерзенного вигляду особи. Швидше за все, були магратейці. Але їхня зловісна зовнішність блякла в порівнянні з медичними інструментами, які вони принесли з собою. Почалося стовпотворіння.

Ось яка виникла ситуація. Артурові збирались розпиляти череп. Тріліан ніяк не могла захистити його. А Форд і Зафод без особливого успіху стримували наступ головорізів, дужчих і куди більше озброєних, ніж вони.

На їхнє щастя цієї миті загучали всі сигнали тривоги планети.