Розділ 17

– Та це ж грандіозно! – вигукнув він. – Хтось там унизу намагається нас збити.

– Грандіозно, – луною озвався Артур.

– Тепер нарешті ти розумієш, що коїться?

– Звичайно, – відповів Форд. – За хвилину нам буде капець.

– Я не про те.

– А про що?

– Це означає, що ми на правильному шляху!

– А чи не можна втекти з їхнього шляху? Зображення на екрані невблаганно збільшувалось. Ракети тепер ішли прямо на них, тож видно було лише їхні боєголовки.

– Можна запитати, – підняла руку Тріліан. – Ми так і будемо сидіти склавши руки?

– Ні, але не будемо втрачати голову, – відповів Зафод.

– І все? – вигукнув Артур.

– Ні. Зараз ми вживемо... е... ухильних заходів! – Зафод лише зараз збагнув серйозність того, що відбувалося. – Комп’ютере, яких ухильних заходів ми можемо вжити?

– Боюсь, що ніяких, – відповів комп’ютер.

– Е... Що? – Зафоду відібрало мову. – Е... але чому?..

– Якась несправність у системі автоуправління, – бадьоро відповів комп’ютер, – сорок п’ять секунд до зіткнення. Якщо ви не проти, називайте мене просто Едді.

Зафод вирішив вжити водночас кілька радикальних заходів.

– Гаразд! – вигукнув він. – Спробуємо перевести корабель на ручне управління.

– А ти вмієш керувати кораблем? – запитав Форд.

– Ні. А ти?

– Ні.