Розділ 17

– Якщо це не більш, ніж запис, – сказав Зафод, – ми починаємо зниження. Комп’ютере, зрозуміло?

– Зрозуміло, – відповів Едді.

Вони зачекали.

Через кілька секунд знову пролунали сурми, за сурмами почувся голос.

– Ми запевняємо вас, що тільки-но зможемо відновити виробництво, ми помістимо оголошення в усіх ілюстрованих журналах. Наші клієнти знову зможуть замовити усе найкраще, що може запропонувати сучасна географія, – тон голосу змінився на погрозливий, – а зараз ми переконливо просимо наших клієнтів облишити планету. Негайно!

Артур оглянув спохмурнілі обличчя своїх супутників.

– Сподіваюсь, ми послухаємося їхньої поради?

– Нісенітниця! – вигукнув Зафод. – Нам зовсім нічого боятися.

– Тоді чому всі напружились?

– Вони бояться пропустити найцікавіше, – відповів Зафод. – Комп’ютере, приготуватись до входження в атмосферу!

Цього разу сурми лунали не так урочисто, а голос був зовсім похмурий.

– Нас радує, – сказав голос, – що ви виявляєте таку жваву зацікавленість нашою скромною планетою. Тому вважайте наші балістичні ракети – додатковою безкоштовною послугою, яку ми надаємо надто настирним клієнтам, а їхні ядерні боєголовки – маленьким виявом уваги. Сподіваємось знадобитися вам у наступних перевтіленнях... Дякую. Голос урвався.

– О! – зітхнула Тріліан.

– Е-е..., – проскреготів Артур.

– Ну? – здивувався Форд.

– Послухайте, – сказав Зафод, – помізкуйте. Це не більше, ніж запис. Мільйоннорічної давності. Блеф, розумієте? До нас це не має щонайменшого відношення.

– А як відносно ракет? – тихо запитала Тріліан.

– Ракет? Не сміши мене.

Форд торкнув Зафода за плече і мовчки вказав на кормовий екран. Далеко позаду дві срібні крапки набирали висоту. Ракети. Щомиті вони все більшали й більшали.

– Будемо сподіватись, що вони не влучать, – сказав Форд. Зафод дивився на них у подиві.