Розділ 11

Форд пробіг поглядом технічні характеристики, час від часу посвистуючи від захвату. Він очікував, що за час його вимушеного ув’язнення космічна технологія зробить крок уперед, але ж не семимильний.

Артур трохи послухав його вигуки, тоді засумував, бо було надзвичайно важко зрозуміти хоча б щось. Відчужено совав він пальцем по якійсь хитромудрій панелі, аж поки намацав приємну на дотик велику кнопку. Не замислюючись, він натис на неї. "Будь ласка, не натискайте більше цю кнопку", – спалахнув напис. Він знизав плечима.

– Слухай-но, – Форд усе ще не міг відірватись від захоплюючого чтива, – їм чимало довелось пометикувати над технічним забезпеченням. "Роботи й комп’ютери кібернетичної корпорації Сіріуса нового покоління із СЛЯ-характеристиками".

– СЛЯ-характеристиками? – перепитав Артур. – Це ще що за штука?

– Справжні людські якості.

– Ах, он воно що, – зітхнув Артур, – можу собі уявити цей жах.

– Ваша правда, – пролунав голос іззаду. Низький і сумний, із слабким металевим відлунням.

Друзі різко повернулись і опинились лицем до лиця із сталевою людиною. Вона стояла в дверях і усім своїм виглядом демонструвала повну безнадію.

– Що? – перепитали вони одночасно.

– Жах, – повторив Марвін, – що вірно – то вірно. Жах і мерзотність. І не кажіть. Лишень погляньте на ці двері. – Він пройшов крізь одвірок. У його мозку замкнулись електричні ланцюги, що відповідали за іронію в голосі. – "Усі двері нашого корабля, – перейшов він на мову рекламного аркуша, – мають веселий і доброзичливий характер. Відчинитись перед вами – для них величезна насолода, зачинитись – задоволення від добре виконаного обов’язку".

Цієї миті двері зачинились, ніби навмисне хотіли проілюструвати виголошене.

– Охххххххххххххххххххххххххххххххх, – рипнули двері.

Марвін кинув на них презирливий погляд. Електричні ланцюги, які відповідали за логіку, пересмикнулись від відрази, його мозок почав розробляти детальний план здійснення над дверима фізичного насильства.

У обговорення ввімкнулись допоміжні ланцюги. Не псуй нерви через дрібниці. Воно тобі треба? – сказали вони й перемкнулись на співставний молекулярний аналіз матеріалу дверей і сірої речовини мозку присутніх індивідів. Працюючи в паралельному режимі, вони вирахували ступінь емісії атомів водню в оточуючому корабель кубічному парсеці простору. Тоді вимкнулись.

По корпусу робота пробігли дрижаки.

– Ідіть за мною, – промимрив він, – мені наказано супроводити вас на капітанський місток. Мене, у кого в голові комп’ютер завбільшки із цілу планету, вони примушують виконувати чорну роботу. Ви називаєте це життям?

Він повернувся й почвалав до ненависних дверей.

– Е-е, перепрошую, – Форд кинувся навздогін, – у підпорядкуванні якої держави знаходиться цей корабель?

– Дивіться, – Марвін, здавалося, не чув питання, захоплений процесом відкривання дверей, – вони відчиняються. Від них ще за кілометр тхне улесливістю.

Двері запобігливо зітхнули й розчинились.