Розділ 11

– Ідіть за мною, – повторив Марвін.

Двері м’яко зачинились за останнім, вдоволено зойкнувши.

– Хочеться щиро подякувати Кібернетичній Корпорації Сіріуса, – буркотів Марвін собі під ніс, насуплено крокуючи начищеним до болю в очах коридором, – Давайте створювати роботів із справжніми людськими якостями. Ось вам, будь ласка. Погляньте, що вони зробили зі мною.

Форд і Артур промимрили щось незрозуміле.

– Як я ненавиджу двері! – вигукнув Марвін, тоді, схаменувшись, додав. – Я не дуже дію вам на нерви?

– У підпорядкуванні якої держави... – почав був Форд знову.

– Ніякої, – перебив робот, – його вкрали.

– Вкрали?

– Так, свиснули, потягли, поцупили...

– Хто ж?

– Зафод Бібльброкс.

З обличчям Форда сталася дивна метаморфоза. Щонайменше п’ять зовсім різних почуттів – від глибокого потрясіння до глибокого вдоволення – відбились на ньому воднораз. Ліва нога, яку він підняв, щоб зробити черговий крок, зависла в повітрі. Він дивився на робота, намагаючись зворушити заціпенілі м’язи.

– Зафод Бібльброкс..? – перепитав він уже іншим голосом.

– Хіба я сказав щось непристойне? – Марвін із натугою волочив своє тіло. – Даруйте. Даруйте, що я ще маю нахабство дихати, хоча, відверто кажучи, я ніколи не дихаю. Як мені кепсько. Ось іще одні з цих улесливих дверей. Життя? Що ви про нього знаєте?

– Ніхто й словом про життя не обмовився, – буркнув роздратовано Артур. – Форде, що з тобою?

Форд перевів на Артура застиглий погляд.

– Цей робот сказав "Зафод Бібльброкс"?