РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

Біля Вейбріджа в Темзу впадають, злившись докупи, Вей (дуже мила річечка, по якій човном можна допливти до Гілдфорда; я давно збираюсь дослідити її, але поки що не зібрався), Борн і Безінгстокський канал. Шлюз збудовано якраз навпроти містечка, і перше, що ми, підпливаючи, побачили, була Джорджева куртка на шлюзових воротях. Роздивившись уважніше, ми переконалися» що в тій куртці є й сам Джордж.

Монтморенсі залився несамовитим гавкотом. Я закричав, Гарріс загорлав; Джордж замахав капелюхом і зарепетував у відповідь. Шлюзовий сторож вискочив з підсакою, подумавши, що хтось упав у шлюз, і сердито насупив брови, коли побачив, що помилився.

Джордж тримав у руці якийсь чудний предмет у м’якому футлярі. Він був плескатий і круглий, з рівною довгою ручкою.

— Що це таке? — спитав Гарріс.— Сковорода?

— Ні,— відповів Джордж із дивним, нестямним блиском в очах.— Це сьогорічний крик моди. Всі беруть їх на Темзу. Це банджо.

— А я й не знав, що ти вмієш грати на банджо! — в один голос вигукнули ми з Гаррісом.

— Та не те щоб умію,— відказав Джордж,— але мені казали, що навчитися зовсім неважко. Я й самовчитель купив.