— Алісо, — простогнала я.
— Можливо, ще є шанс, — сказав Карлайл.
— Який? — заходився благати Едвард.
— Поглянь, чи зможеш ти висмоктати отруту. Рана відносно чиста. — Карлайл говорив, а я відчувала, як щось тисне на голову, проколює і стягує шкіру. Біль від цих процедур загубився у болю від вогню.
— Це спрацює? — запитала Аліса напруженим голосом.
— Я не знаю, — відповів Карлайл. — Але варто поквапитися.
— Карлайле, я… — завагався Едвард. — Я не знаю, чи впораюся, — у незрівнянному голосі забриніла мука.
— В будь-якому разі вирішувати тобі, Едварде. Я не зможу допомогти тобі. Я маю зупинити кровотечу тут, якщо ти збираєшся випити кров з Беллиної руки.
Я скорчилася, охоплена нестерпними муками, рух змусив спалахнути огидний біль у нозі.
— Едварде! — закричала я, зрозумівши, що очі знову заплющилися. Я розплющила їх, відчайдушно прагнучи відшукати кохане обличчя. І я знайшла. Нарешті я бачила прекрасне обличчя, спотворене маскою нерішучості та болю.
— Алісо, принеси щось, щоб накласти шину на ногу! — Карлайл схилився наді мною, працюючи над раною на голові. — Едварде, або зараз, або буде запізно.
Едвардове обличчя витягнулося. Я спостерігала за його очима — рішучість витіснила сумнів. Щелепа напружилася. Я відчула холодні сильні пальці на палаючій руці, вони зафіксували її. Едвардова голова схилилася над нею, холодні губи притиснулися до шкіри.
Спершу біль посилився. Я кричала і билася у холодних руках, які тримали мене. Я чула голос Аліси, що намагалася заспокоїти мене. Щось важке придавило ногу до підлоги, Карлайл міцно затиснув мою голову в лабетах своїх кам’яних рук.
Я поволі переставала битися — моя рука поступово німіла. Вогонь втамовувався, локалізувавшись у точці, що продовжувала зменшуватися.
Коли біль відпускав мене, я відчувала, як разом із ним утікає свідомість. Я злякалася, що знову провалюся у темну воду, злякалася, що у темряві загублю коханого.
— Едварде, — намагалася сказати я, та не чула власного голосу. Але мене почули.
— Він тут, поруч, Белло.
— Не кидай мене, Едварде, не кидай…
— Не покину, — голос його був напружений, але якийсь водночас тріумфальний.
Я задоволено зітхнула. Вогонь зник, інший біль притамувала сонливість, що охоплювала моє тіло.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сутінки» автора Стефені Маєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 23 Янгол“ на сторінці 3. Приємного читання.