Розділ 20 Очікування

Вікна зачинені, телевізор працює, ніхто його не дивиться. Через правильні проміжки часу для мене приносять їжу. Сріблястий телефон, що спочиває на сумочці Аліси, візуально збільшується з кожною наступною годиною.

Няньки мирилися з невідомістю краще за мене. Поки я крутилася на місці чи тинялася кімнатою, вони кам’яніли собі далі, дві статуї з очима, що непомітно відслідковують кожен мій рух. Я вирішила зайнятися запам’ятовуванням кімнати, смугастого мережива з диванів: коричнево-жовтий, персиковий, кремовий, тьмяно-золотий, коричнево-жовтий. Інколи я концентрувалася на абстрактних візерунках, випадково знаходячи картинки у формах, як бачила їх у хмаринках в дитинстві. Я угледіла блакитну руку, жінку, що розчісує волосся, котика, що потягується. Та коли тьмяно-червоне коло перетворилося на око, що пильно дивиться на мене, я відвела погляд.

Повільно тягнулася друга половина дня, я вирішила лягти у ліжко, просто щоб убити час. Сподівалася, що, опинившись на самоті в темряві, зможу відпустити моторошні страхи, що причаїлися десь на межі підсвідомості, не здатні прорватися на поверхню під уважним Джасперовим поглядом.

Та Аліса випадково пішла слідом, наче за дивним збігом одночасно зі мною стомившись сидіти у залі. Цікаво, які конкретно вказівки вона отримала від Едварда? Я простягнулася на ліжку, вона сіла поруч, склавши ноги по-турецькому. Спершу я не звертала на неї уваги, враз відчувши, що достатньо стомлена, аби заснути. Втім, за кілька хвилин паніка, що зменшувалася у присутності Джаспера, почала випускати пазурі. Я швидко відмовилася від ідеї поспати та скрутилася в клубочок, обхопивши ноги руками.

— Алісо? — запитала я.

— Так. Я намагалася говорити дуже спокійно.

— Як гадаєш, що вони зараз роблять?

— Карлайл хотів завести мисливця якнайдалі на північ, почекати, поки той наблизиться, заплутати його й атакувати з засідки. Есме та Розалія повинні прямувати на захід, доки жінка переслідуватиме їх. Якщо вона повернеться, вони мають їхати назад до Форкса і наглядати за твоїм батьком. Тому я гадаю, якщо вони не можуть подзвонити, все йде за планом. Мисливець перебуває доволі близько, вони не хочуть, щоб він підслухав розмову.

— А Есме?

— Гадаю, вона вже повернулася у Форкс. Вона не телефонуватиме за найменшого ризику, що жінка підслухає. Я вважаю, вони всі просто хочуть перестрахуватися.

— Ти справді думаєш, що з ними все гаразд?

— Белло, скільки разів повторювати тобі, що для нас не існує небезпеки?

— А якби була, ти сказала б?

— Так. Я завжди говоритиму тобі правду, обіцяю. Голос у неї був чесний. Якусь мить я повагалася, потім вирішила: вона каже те, що думає.

— Тоді розкажи мені… як стають вурдалаками?

Запитання заскочило її зненацька. Вона замовкла. Я перекотилася, щоб подивитися на неї; судячи з виразу обличчя, її розривали два протилежні почуття.

— Едвард не хоче, щоб я розповідала тобі, — твердо сказала вона, та я відчула, що вона з цим не згодна.

— Так не чесно. Я вважаю, що маю право знати.

— Атож.

Я очікувально поглянула на неї. Вона зітхнула.