Розділ 16 Карлайл

— Я рада, — сказала я, всміхаючись у відповідь. Я хвилювалася, що він може пошкодувати про те, що розповів мені. Приємно дізнатися, що я помилялася.

Та коли його очі розгадали мій вираз, посмішка зів’яла, на лобі зібралися зморшки.

— Досі чекаєш, що я перелякано заверещу й утечу від те бе? — припустила я.

На вустах промайнула тінь усмішки, він кивнув.

— Страшенно не хочеться розбивати тобі серце, та насправді ти не такий страшний, як тобі здається. Чесно кажучи, я взагалі не вважаю тебе страшним, — природно збрехала я.

Він завмер, брови злетіли догори на знак явної недовіри. Він вишкірився широко і дико.

— Тобі справді не варто було так казати, — хихотнув він.

І завив, видобувши із глибини горлянки низький звук, губи викривилися над ідеальними зубами. Зненацька Едвард змінив позу, завмер у напівзігнутому стані, напружений, як лев перед стрибком на здобич.

Я позадкувала, не спускаючи з нього очей.

— Ти не посмієш.

Стрибка я не помітила — все відбулося занадто швидко. Просто раптом я зрозуміла, що лечу у повітрі, потім ми наштовхнулися на диван, змусивши його заїхати в стіну. Едвардові руки утворили навколо мене захисну залізну клітку — я не відчула й найлегшого поштовху, та ледве не задихнулася, намагаючись звільнитися.

У нього ж були інші плани. Він скрутив мене як м’ячик, притиснув до грудей, тримаючи міцніше за залізні кайдани. Я перелякано витріщилася на нього — схоже, він повністю володіє собою: щелепа розслаблена, сам шкіриться, очі радісно блищать.

— Що ти казала? — грайливо прогарчав він.

— Що ти найжахливіший монстр на світі! — сказала я; сарказмові трохи нашкодив задиханий голос.

— Так-бо краще, — оцінив він.

— М-м-м, — не здавалась я. — Можу я підвестися? Він розсміявся у відповідь.

— Можна зайти? — долинув із коридору м’який голос.

Я продовжувала борюкатися, прагнучи звільнитися, та Едвард лише перегрупував мене, щоб я зручніше сіла у нього на колінах. Я побачила у дверях Алісу, Джаспер тупцював позаду. Мої щоки спалахнули, а Едварду хоч би що.

— Заходьте, — досі тихенько хихотів він.

Здається, Аліса не бачила нічого незвичайного у наших обіймах. Вона заледве не танцюючи — такими граційними були її рухи — пройшла в центр кімнати і неквапливо вмостилася на підлозі. Джаспер завмер у дверях, на вигляд трохи шокований. Він втупився в Едварда, мені стало цікаво, чи залучив він своє чуття, щоб прозондувати атмосферу в кімнаті.