Розділ 7 Кошмар

Я знала, що в цьому криється відповідь. Відверто кажучи, сумніваюся, що у мене був вибір. Едвард заглибоко увійшов у моє серце. Тепер, коли я знала — якщо знала, — запізно робити щось зі страшною таємницею. Тому що коли я пригадую Едварда, його голос, гіпнотичні очі, магнетичну силу особистості, більше за все на світі я прагну опинитися поруч із ним. Навіть якщо… ні, я не можу думати про це. Не тут, коли сиджу сама у напівтемряві лісу, коли дощ перетворив день на нечіткі сутінки під склепінням дерев, не зараз, коли він, наче кроки, постукує по тьмяному килиму земляної долівки. Я затремтіла і хутко вийшла зі схованки, стривожена незрозумілим відчуттям, що стежка дивним чином розчиниться під дощем.

Звичайно, стежка нікуди не поділася, вона звивалася, безпечна і чітка, наче втікаючи із вогкого зеленого лабіринту. Я поспіхом попрямувала назад, натягнувши каптур до самого обличчя. Я майже бігла між дерев, дивуючись, як могла зайти так далеко в ліс. У мене виникли сумніви, чи не заходжу я далі вглиб замість того, щоб наближатися до виходу. Одначе перш ніж паніка встигла остаточно охопити мене, я потроху почала помічати просвіти між переплетеними гілками. Потім почула звук авта, що проїздило по вулиці. Ліс відпустив мене, спереду заяснів газон Чарлі, будинок кликав до себе, обіцяючи тепло і сухі шкарпетки.

Я заповзла всередину якраз ополудні. Пішла нагору і перевдягнулася у джинси й футболку — сьогодні більше не піду надвір. Зосередитися на домашній роботі виявилося зовсім не складно, я взялася за твір по «Макбету», який треба написати на середу. Я із задоволенням накидала коротеньку чернетку. Так спокійно я не почувалася з… ну, якщо чесно, з другої половини четверга.

Втім, зі мною так завжди. Прийняття рішення — вельми болісний процес, що змушує страждати. Але тільки-но рішення ухвалене, я спокійно втілюю його в життя, зазвичай із почуттям полегшення від того, що роздуми залишилися позаду. Інколи полегшення поєднується з відчаєм, як у разі переїзду до Форкса. Та це краще, ніж розриватися між варіантами.

Із сьогоднішнім рішенням було до смішного легко жити. Небезпечно легко.

День видався спокійним і продуктивним — я закінчила твір до восьмої. Чарлі повернувся додому із солідним уловом, я відмітила собі, що наступного тижня у Сієтлі варто придбати книжку з рецептами рибних страв. Холодок, що проповзав по спині, коли я думала про поїздку, не відрізнявся від того, що поштрикував перед прогулянкою пляжем із Джейкобом Блеком. А насправді холодок мав би бути іншим, подумала я. Мені варто боятися, і я розуміла, що повинна, та не могла відчути належного страху.

Тої ночі я спала без сновидінь, страшенно стомлена через те, що рано встала вранці й погано спала попередньої ночі. Я прокинулася, щоб удруге з часу прибуття до Форкса побачити яскраве жовте сяйво сонячного дня. Я метнулася до вікна і ледве не оніміла. Небо виявилося кришталево чистим, кілька хмаринок, радше маленьких пухнастих білих клубочків, навряд чи могли розродитися дощем. Я відчинила вікно — здивовано зауваживши, що воно відхилилося беззвучно, легко, хоча його не відчиняли хтозна-скільки років, і глибоко вдихнула відносно сухе повітря. Надворі майже тепло і зовсім безвітряно. У мене від радості запаморочилося в голові.

Коли я спустися вниз, Чарлі закінчував снідати. Він одразу помітив мій настрій.

— Хороша надворі погода, — зауважив він.

— Так! — радісно вишкірилась я.

Він усміхнувся у відповідь, навколо карих очей зібралися зморщечки. Коли Чарлі всміхається, легше зрозуміти, чому вони з мамою так швидко і рано одружилися. Більшість якостей молодого романтика, котрим він був у ті часи, розтанули до того, як змогла побачити їх я. Зараз кучеряве каштанове волосся — того ж кольору, якщо не структури, що й моє, — відступало, поступово оголюючи дедалі більше блискучої шкіри на лобі. Та щойно на обличчі Чарлі розцвітала усмішка, я помічала тінь чоловіка, котрий втік із Рене, коли та була всього на два роки старшою за мене теперішню.

Я весело снідала, спостерігаючи, як енергійно кружляють у променях сонячного світла, що линуло з вікна, пилинки у по вітрі. Чарлі на ходу попрощався, я почула, як від’їздить від дому патрульна машина. Підійшовши до дверей, я на хвильку завагалася, поклавши руку на дощовик. Не взяти його — значить відверто спокушати долю. Зітхнувши, я кинула його на руку і вийшла під найяскравіше за останні місяці світло.

Добряче попрацювавши ліктями, мені вдалося майже повністю опустити вікна у пікапі. Я прибула до школи однією з перших, адже, поспішаючи опинитися надворі, забула поглянути на годинник. Припаркувавшись, я попрямувала до рідко використовуваних столиків біля південної стіни кафетерію. Лавочки виявилися не зовсім сухими, тому я сіла на куртку, радіючи, що знайшла їй корисне застосування. Домашнє завдання виконане — прямий наслідок відсутності особистого життя, — та залишалися задачі з тригонометрії, у правильності розв’язання яких я не була впевнена. Я працьовито витягла підручник, але, не дійшовши у перевірці й до середини першої задачі, замріялася, спостерігаючи, як відливає на сонці червоним кора дерев. Я неуважно почала розмальовувати поля зошита із домашкою. За кілька хвилин до мене дійшло, що я зобразила п’ять пар чорних очей, які пильно видивляються зі сторінки. Я витерла їх гумкою.

— Белло! — почула я чийсь голос.

Гм, схоже на Майків. Я роззирнулася довкола. Поки я літала у хмарах, сидячи на лавці, шкільне подвір’я заполонили учні. Народ був у футболках, дехто навіть у шортах, хоча надворі градусів п’ятнадцять, не більше. До мене, махаючи рукою, прямував Майк у шортах кольору хакі та смугастій футболці.

— Привіт, Майку! — закричала я, також махаючи йому. В такий ранок неможливо когось не любити.

Він прилетів і влаштувався біля мене. Охайні шпичаки волосся відливали на сонці золотом, на обличчі сяяла радісна усмішка. Він здавався таким щасливим від того, що бачить мене, мені аж на душі потепліло.

— Ніколи не звертав уваги, що твоє волосся відливає червоним, — зауважив він, зловивши пальцями пір’їнку, що тріпотіла на ніжному вітерцеві.

— Лише на сонці.

Він почав гратися пасмом у мене за вухом. Я почувалася трохи ніяково.