Розділ 7 Кошмар

У кімнаті дотепер горіло світло, я сиділа на ліжку одягнена і взута. Я розгублено поглянула на годинник на комоді. Він показував пів на шосту ранку.

Я застогнала, впала назад на ліжко, перевернулася на живіт, звільнилася від взуття і буцнула його геть. Втім, мені було занадто незручно, щоб заснути. Я перекотилася на спину і розстебнула джинси, незграбно намагаючись стягнути їх із себе, залишаючись при цьому у горизонтальному положенні. Я відчула, що волосся заплетене у косу, на потилиці — незручний гребінь. Я перевернулася набік і зняла гумку, нашвидкуруч роздряпуючи коси пальцями. Потім натягнула на обличчя подушку.

Звісно, ці хитрощі не дали жодного результату. Із підсвідомості виринали образи, які я відчайдушно намагалася поховати якнайдалі. Тепер доводилося дивитися їм в обличчя.

Я сіла. На мить, коли кров відхлинула з голови, світ закрутився. Почнімо день із першорядних справ, подумала я, зрадівши нагоді відкласти найскладніше на потім, і схопила косметичку з усім необхідним для походу у ванну.

Втім, душ не тривав і наполовину так довго, як хотілося б. Навіть якщо врахувати час, витрачений на сушіння волосся, список справ, якими можна зайнятися у ванній кімнаті, швидко вичерпався. Загорнувшись у рушник, я почвалала назад до себе. Не знаю, Чарлі спить чи поїхав із дому. Я визирнула з вікна. Машини немає — знову риболовля.

Я повільно перевдяглася у зручний спортивний костюм і застелила ліжко, чого, як правило, не роблю ніколи. Але далі відтягувати було вже нікуди. Сіла за стіл і ввімкнула старий комп.

Терпіти не можу місцевий інтернет. Застарілий модем не годиться для нормального швидкісного інтернету; набір номера займав стільки часу, що я вирішила зганяти на кухню з’їсти тарілочку каші, поки чекаю на з’єднання.

Я поїла не поспішаючи, ретельно пережовуючи кожен пластівець. Закінчивши, помила тарілку і ложку, витерла їх і поклала в буфет. Коли я лізла східцями нагору, ноги відмовлялися рухатися. Спершу я підійшла до плеєра, підняла його з підлоги і поклала посеред столу. Від’єднала навушники, заховала їх у шухляду. Ввімкнула плеєр, вибравши таку гучність, щоб просто створити ненабридливий фон.

Зітхнувши, я поглянула на комп’ютер. Як завжди, майже ввесь екран окупувала реклама, що вистрибувала з усіх боків. Я сіла на твердий відкидний стілець і взялася згортати непотрібні вікна. Нарешті дісталася улюбленого пошукового сайту. Згорнувши парочку реклам, що вистрибнули, як чорт із музичної скриньки, я набрала у пошуковому рядку слово.

Звісно, результати пошуку вантажилися до божевілля довго. Коли вони кінець кінцем з’явилися на екрані, довелося забракувати масу посилань — від фільмів і телевізійних шоу до рольових ігор, металістських сайтів і спеціалізованих косметичних крамниць для готів.

Аж тут я натрапила на багатообіцяючий сайт — «Вампіри від А до Я». Нетерпляче я очікувала на його завантаження, нервово клікаючи на хрестики рекламних віконець, що спливали на екрані. Зрештою він відкрився — чорний текст на білому тлі, жодних прибамбасів, по-науковому солідний на вигляд. На головній сторінці на мене чекали дві цитати:

Не існує у великому і похмурому світі примар та демонів створіння жахливішого, страхітливішого чи огиднішого, і водночас наділеного такою зловісною привабливістю для людей, як вампір, котрий не належить ані до привидів, ані до демонів, але має спільну темну сутність і володіє загадковими та жахливими здібностями перших і других.

Преподобний Монтегю Самерс

Навряд чи знайдеться на світі феномен переконливіше задокументований, ніж вампіри. Існують офіційні звіти, письмові свідчення відомих людей під присягою: лікарів, священиків, посадових осіб, — із юридичної точки зору доказів достатньо. Та поза тим, хто вірить в існування вампірів?

Жан-Жак Руссо

Сайт, по суті, виявився зібранням в алфавітному порядку різних міфів про вампірів з усього світу. Першим на очі потрапив філіппінський вурдалак Данаг, котрий, подейкують, першим на островах почав вирощувати таро.[9] Якщо вірити міфу, Данаг працював пліч-о-пліч із людьми багато років. Співробітництво різко обірвалося того дня, коли одна жінка порізала пальця. Данаг скуштував крові з рани, смак сподобався йому настільки, що він висмоктав нещасну до останньої краплі.

Я уважно читала описи, шукаючи щось знайоме, більш-менш правдоподібне. Скидається на те, що більшість легенд про вампірів обертається навколо вродливих жінок, котрі переважно виступали у якості демониць, і дітей — невинних жертв. Складалося враження, що ці перекази вигадали навмисно, щоб обґрунтувати необхідність дотримання суворих моральних норм для малечі та виправдати чоловічі подружні зради. Чимало переказів розповідали про безтілесні душі і попереджали про неприпустимість порушення традиційного поховального обряду. Лише кілька легенд містили інформацію, знайому із фільмів жахів; поодинокі створіння, як єврейська естрі та польський упир, були кровопивцями у прямому значенні слова.

По-справжньому мене зацікавили тільки три назви — румунський вараколакі, могутня не-мертва істота, що могла з’являтися в образі красивої людини з дуже блідою шкірою, словацький нелапсі, тварюка настільки сильна і швидка, що за годину після півночі вирізала ціле селище, і стрегоні бенефіці. Останніх стосувалося одне коротке речення.

Стрегоні бенефіці: італійський вампір, вважається прибічником добра, заклятий ворог злих вампірів.

Цей маленький абзац приніс мені полегшення. Один міф серед сотень, що підтверджував існування хороших вурдалаків.