Розділ «ПОВЕРНЕННЯ КОРОЛЯ»

За день-два Фродо разом із Семом переглянув папери та нотатки й віддав Семові ключі. Також він передав йому товстий рукопис, переплетений червоним сап'яном; його сторінки були майже всі списані, на початку — тонким, звивистим почерком Більбо, та у більшості — енергійною рукою Фродо. Книга була поділена на розділи, та Розділ 80 мав кілька чистих аркушів. На титульній сторінці було багато заголовків, один за одним повикреслюваних:

Мій щоденник. Моя несподівана подорож. Знову туди і назад. Що було потім.

Пригоди п'ятьох гобітів. Історія Великого Персня, написана Більбо Торбином за його власними спостереженнями та розповідями друзів. Наша участь у Війні за Перстень.

Тут почерк Більбо закінчувався, і Фродо написав:

ПАДІННЯ ВОЛОДАРЯ ПЕРСТЕНІВ І ПОВЕРНЕННЯ КОРОЛЯ (зі свідчень Малого Народу; спогади Більбо та Фродо з Ширу, доповнені розповідями друзів і відомостями Мудрих)

А також витяги з Книг Знання, які переклав Більбо в Рівендолі.

— Та ви вже майже закінчили, пане Фродо! — вигукнув Сем. — Ну, я бачу, ви і попрацювали!

— Я закінчив, Семе, — сказав Фродо. — Останні сторінки залишаю тобі.

Двадцять першого вересня вони вирушили в дорогу: Фродо на поні, на якому він їхав од самого Мінас-Тіріта і якого назвав Бурлакою, а Сем — на його улюбленому Білі. Був погожий сонячний світанок, і Сем не розпитував, куди вони їдуть: думав, що сам здогадається.

Поїхали у бік Лісового Кута дорогою, що вела в Колодне; поні бігли легкою риссю. Переночували на Зелених Пагорбах; і під вечір двадцять другого вересня вони вже спускалися до узлісся.

— Ось те саме дерево, пане Фродо, за яким ви ховалися, коли вперше з'явився Чорний Вершник! — сказав Сем, показуючи ліворуч. — Тепер здається, що все це наснилося.

Був вечір; у небі на сході засяяли зірки, коли вони минули повалений дуб і звернули в ліщинові хащі. Сем мовчав, занурений у спогади. Тут він помітив, що Фродо тихенько наспівує стародавню дорожню пісню, та слова були не зовсім звичні:

І все ж за рогом — що там жде:

Ворота, брама, пощо й де?

Хоч пролягала путь моя

Повз них, та прийде день — і я

Подамсь туди, де Сонця схід.

Де захід Місяця, і квит.

І неначе у відповідь, із низової дороги долинув спів:

А! Елберет Ґінтоніель!

сіліврен пенна міріель