Розділ «ПОВЕРНЕННЯ КОРОЛЯ»

— Дякую, що ознайомив із вашими планами, — сказав Фродо. — Я саме зібрався відвідати пана Лотто, — йому, мабуть, теж буде цікаво про них довідатися.

Бандит розсміявся:

— Лотто! Він усе чудово знає. Про нього не турбуйся. Він зробить усе, що накаже Шаркі. Бо якщо начальник створює проблеми, його можна замінити. Ясно? А якщо дрібнота пхається туди, куди її не просять, її від того відучують. Зрозумів?

— Так, зрозумів, — відповів Фродо. — По-перше, я зрозумів, що ви тут відстали від життя і не знаєте новин. Багато чого змінилося, відколи ти пішов із півдня. Твій час минув, як і всіх інших розбійників. Темну Вежу повалено, до Ґондору повернувся король. Ізенґард також зруйнований, і твій дорогоцінний господар — тепер жалюгідний жебрак. Я зустрів його дорогою. Тепер Зеленим Шляхом будуть їздити посланці короля, а не бандити з Ізенґарда.

Чоловік видивився на нього й усміхнувся.

— «Жалюгідний жебрак»! — перекривив він його. — Та невже? Хвалися, хвалися, нікчемо! Це не завадить нам жити у вашому ласому куточку, — ви тут задовго ледарювали. А щодо посланців короля, — він клацнув пальцями під самим носом у Фродо, — то плював я на них! Може, зверну на них увагу тоді, коли потраплять мені на очі.

Цього для Піпіна було вже задосить. У думках він повернувся на поле Кормаллену, а тут косоокий негідник обзиває Персненосця нікчемою. Піпін відкинув за плечі плащ, вийняв меча і, сяючи срібно-чорним вбранням Ґондору, рушив уперед.

— Я — посланець короля, — сказав він. — А ти розмовляєш із другом короля, лицарем, славним на всіх землях Заходу. Ти ж розбійник і дурень. На коліна, і проси пробачення, бо я проштрикну тебе цим тролівським прокляттям!

Меч блиснув у промінні вечірнього сонця. Мері та Сем також вийняли мечі й під'їхали до Піпіна; але Фродо не ворухнувся. Розбійники відступили. Залякуванням селюків із Брі та приголомшених гобітів — таким вони досі займалися. Безстрашні гобіти з гострими мечами та суворими обличчями були для них великою несподіванкою. І в голосах цих приїжджих звучали нечувані нотки. Було чого злякатися.

— Забирайтеся геть! — крикнув Мері. — А якщо хоч іще раз потурбуєте це село, то пошкодуєте!

Троє гобітів рушили вперед, і тоді розбійники розвернулись і побігли геть дорогою на Гобітон, сурмлячи на ходу в ріжки.

— Ну, ми повернулися не зарано, — сказав Мері.

— Не зарано. Та, може, і запізно, принаймні, щоб урятувати Лотто, — заперечив Фродо. — Дурень він нещасний, та все ж шкода його!

— Врятувати Лотто? Що ти говориш? — здивувався Піпін. — Скажи краще: знищити.

— Здається, Піпіне, ти не зовсім розумієш, що коїться, — зазначив Фродо. — Лотто ніколи не думав, що до цього дійде. Він злостивий дурень і сам спіймався в пастку. Розбійники взяли гору, вони відбирають, грабують, залякують і руйнують усе, як їм заманеться, а прикриваються його ім'ям. Але не довго ще прикриватимуться. Тепер він бранець Торбиного Кута й, очевидно, дуже наляканий. Мусимо його визволяти.

— Ну, я вражений! — сказав Піпін. — Отакого завершення нашої подорожі я очікував найменше: битися з тими напіворками та розбійниками в Ширі, щоби визволяти Лотто Прища!

— Битися? — перепитав Фродо. — Гадаю, до цього може дійти. Але пам'ятай: гобітів убивати не можна, навіть якщо вони перейшли на інший бік. Тобто по-справжньому перейшли, а не тільки зі страху виконують накази розбійників. Ще ніколи в Ширі жоден гобіт навмисно не вбив іншого гобіта. І взагалі, нікого не треба вбивати, якщо цього можна уникнути. Стримуйтеся, не піднімайте руки, доки можна!

— Та якщо цих розбійників тут багато, — сказав Мері, — без бійки не обійтися. Співчуттям чи сумом не врятувати ні Лотто, ні Шир, Фродо мій дорогий.

— Це правда, — погодився Піпін. — Удруге їх так легко не налякаєш. На цих ми напали зненацька. Чули, як вони сурмили? Вочевидь, поблизу ще багато розбійників. А гуртом вони посміливішають. Мусимо пошукати якогось прихистку на ніч. Зрештою, нас лише четверо, хоч і озброєних.

— Є ідея, — сказав Сем. — їдьмо до старого Тома Хатона на Південному Провулку! Він завжди був хоробрим гобітом. І ще в нього ціла купа синів, і всі — мої друзі.