Розділ «ПОВЕРНЕННЯ КОРОЛЯ»

— Гарно живемо, дякую, — сказала пані Хатон. — І було би ще краще, якби не ці злодії.

— Ну, то їдь уже! — сказала Роза. — Якщо весь цей час ти допомагав панові Фродо, то чому лишаєш його, щойно стало по-справжньому небезпечно?

Це вже було занадто. Але Семові знадобився би цілий тиждень, аби все пояснити. Він зійшов із ґанку та виліз на поні. Але не встиг від'їхати, як Роза збігла до нього по сходах.

— Знаєш, Семе, ти гарно виглядаєш, — сказала вона. — Поспішай! Але побережи себе, і як дасте раду з тими бандитами — відразу їдь до нас.

Коли Сем повернувся на площу, все село вже було на ногах. Окрім молоді, зібралося понад сотню міцних гобітів, озброєних сокирами, молотами, довгими ножами та важкими кийками, дехто мав мисливські луки. Ще більше народу прибувало з ближніх ферм.

Комусь спало на думку розпалити багаття — так, для краси, а ще й тому, що це забороняв Начальник. У темряві вогнище розгоралось усе яскравіше. За наказом Мері, на обох кінцях села перегородили дорогу. Шерифи, підійшовши з нижнього кінця, були приголомшені, та коли втямили, що діється, більшість позривала пера і приєдналася до повстанців. Інші потихеньку вислизнули.

Сем застав Фродо та друзів біля вогнища, вони розмовляли зі старим Хатоном, а захоплені мешканці Поріччя стояли довкола і розглядали їх.

— Ну, а що далі? — запитав фермер Хатон.

— Поки що не знаю, — сказав Фродо. — Скільки у вас тих розбійників?

— Важко сказати. Тиняються тут, то приходять, то відходять. Інколи буває близько півсотні в їхньому сараї по дорозі на Гобітон; але звідти вони розповзаються довкола красти. Або, як вони це називають, «збирати». Але завжди щонайменше двадцять їх при Вожді, як вони його називають. Він сидить у Торбиному Куті. Чи, може, сидів? Але зараз він звідти не виходить. Ніхто його не бачив уже пару тижнів; щоправда, його люди нікого до садиби не підпускають.

— Але вони не тільки в Гобітоні? — запитав Піпін.

— Ні, в тому й біда, — сказав Хатон. — Чув я, багато їх на півдні в Довгодонному, і над Сарнським Бродом; і в Лісовому Куті причаїлись, а біля Розпуття мають казарми. Та ще є Підвали, як вони кажуть, тобто старі складські нори у Великому Ритові, де вони влаштували в'язницю для тих, хто виступає проти них. Але все ж не думаю, що їх більш як три сотні в усьому Ширі, — радше ще менше. Здолаємо, якщо навалимось усі разом.

— А зброя у них є? — запитав Мері.

— Батогів, ножів і палиць досить для їхньої брудної роботи, — поки що вони тільки це показували, — сказав Хатон. — Але якщо дійде до бійки, то в них знайдеться ще якесь озброєння. Дехто точно має луки. Вони підстрелили одного-двох наших.

— Ось бачиш, Фродо! — сказав Мері. — Я знав, що доведеться битися. Зрештою, вони почали вбивати перші.

— Не зовсім так, — заперечив Хатон. — Принаймні не стріляти. Це почали Туки. Бачте, ваш батечко, пане Переґріне, не ладив він із Лотто, від самого початку: сказав, якщо буде в нас тепер якийсь начальник, то це буде законний тан Ширу, а не вискочка. Лотто наслав своїх людей, але ті нічого не домоглися. Тукам добре, вони мають глибокі нори в Зелених Пагорбах, і Великі Сміали, і таке інше, і бандити туди не лізуть, а Туки їх і не пускають на свою землю. А якщо попхаються, Туки їх виганяють. Туки трьох підстрелили за крадіжку та розбій. Після того розбійники дуже розлютилися. Тепер наглядають за Туковим Краєм. Ні туди, ні звідти пройти не можна.

— Молодці Туки! — вигукнув Піпін. — Але комусь треба туди пробратись, і негайно. Я іду до Сміалів. Хто зі мною до Холма?

Піпін виїхав уперед із дюжиною хлопців верхи на поні.

— Швидко побачимося! — крикнув він. — Полями туди якихось чотирнадцять миль. До ранку приведу цілу армію Туків.

Мері засурмив у ріг услід загону, що вирушав назустріч сутінкам. Натовп радісно гомонів.