Розділ «ПОВЕРНЕННЯ КОРОЛЯ»

— Іди сюди, Піпіне! — сказав Мері. — Двох вистачить!

Мері та Піпін видряпалися на ворота, і гобіти втекли. Знову пролунав ріжок. У більшому будинку праворуч у просвіті дверей з'явився високий здоровило.

— Що таке? — гаркнув він, крокуючи мостом. — У ворота ломитись? Ану забирайтеся, бо поскручую ваші паршиві шийки!

Раптом він зупинився, бо помітив блиск мечів.

— Біле Папороте, — сказав Мері, — якщо через десять секунд не відчиниш, то гірко пошкодуєш. А як не послухаєш — проштрикну тебе лезом. Відчиняй двері, забирайся геть і не повертайся сюди. Ти злодій і розбійник із великої дороги.

Біл Папорот зіщулився, підійшов до воріт і відтягнув засуви.

— Ключ віддай! — наказав Мері.

Та розбійник жбурнув ключ йому в голову і дременув у темряву. Коли він пробігав повз поні, один із них хвицнув його копитом. Папорот завив і зник у ночі. Надалі про нього ніколи не чули.

— Молодець, Біле! — сказав Сем до поні.

— Зі здоровилом упоралися, — сказав Мері. — З Начальником побачимося пізніше. А зараз нам треба десь переночувати, оскільки ж ви розвалили Мостовий заїзд і замість нього збудували ці темні сараї, то доведеться вам самим нас приймати.

— Вибачайте, пане Мері, — сказав Гоб, — але це заборонено.

— Що заборонено?

— Приймати непрошених гостей, їсти не за розкладом і таке інше, — пояснив Гоб.

— Що тут відбувається? — вражено запитав Мері. — Рік був неурожайний, чи що? Мені здавалося, літо було гарне й усе вродило.

— Та ні, рік був нічогенький, — сказав Гоб. — Урожай ми виростили добрий, але не знаємо, куди все поділося. Ходили тут усілякі «збирачі» та «роздавачі», все рахували, заміряли, забирали на склади. Забрали більше, ніж роздали, і майже нічого з тих харчів ми вже не побачили.

— Ну, годі вже! — буркнув Піпін, позіхаючи. — Тяжко слухати таке проти ночі! Ми маємо харчі зі собою. Тільки дайте нам кімнату, де можна прилягти. Нам іще не такі місця траплялися.

Гобіти на воротах і далі переминалися з ноги на ногу: вочевидь, вони порушували якийсь наказ; але важко було суперечити чотирьом таким наполегливим мандрівникам, озброєним, причому двоє з них — незвичайно високі та міцні. Фродо наказав знову зачинити ворота. Поки довкола нипали бандити, варто було про всяк випадок тримати сторожу. Потім четверо товаришів увійшли в гобітську хижку і якось розташувалися. То було порожнє й убоге приміщення зі жалюгідною грубкою, яка не давала тепла. На другому поверсі стояли тверді ліжка, а на всіх стінах висіли оголошення та список Правил. Піпін їх позривав. Пива не було взагалі, їжі обмаль, але з того, що вони принесли зі собою, вийшла непогана вечеря для всіх; і Піпін порушив Правило № 4, кинувши у вогонь увесь хмиз, виділений на наступний день.

— Ну, тепер, може, закуримо, а ви нам розкажете про те, що у вас коїться? — сказав Піпін.

— Люлькового зілля немає, — зітхнув Гоб, — є тільки для людей Начальника. Здається, всі запаси закінчилися. Ми чули, що цілими обозами його перевозили по старій дорозі з Південної Чверті, через Сарнський Брід. То було наприкінці минулого року, якраз після вашого від'їзду. Але і перед тим його сплавляли, невеликими партіями. Цей Лотто…

— Прикуси язика, Гобе Плітнику! — крикнуло відразу кілька гобітів. — Ти ж знаєш: такі промови заборонені. Начальник як довідається, всім нам буде непереливки.