Розділ «ПОВЕРНЕННЯ КОРОЛЯ»

— Слухай, приятелю! — сказав Сем. — Ти виріс у Гобітоні й повинен мати трохи більше здорового глузду, ніж вони. Ну, як можна було затримувати пана Фродо та нас усіх? І заїзд чому зачинено?

— Вони всі позачинювані, — відповів Робін. — Начальник не любить пива. І, між іншим, із цього все й почалося. Щоправда, тепер здоровили п'ють досхочу… Ще він не любить, аби вешталися кому де заманеться, і якщо комусь треба їхати, то він мусить іти до шерифського відділку та пояснювати, куди і навіщо.

— І тобі не соромно вплутатись у таке безглуздя? — сказав Сем. — Колись тобі заїзд подобався більше зісередини, ніж іззовні. Ти завжди заскакував, чи під час служби, чи опісля.

— І зараз би заскочив, Семе, та нікуди. Не гнівайся на мене. Що я можу зробити? Ти ж знаєш: коли я сім років тому став шерифом, того всього не було. Тоді я міг собі ходити по всьому краю, на народ подивитися, плітки послухати, де пиво добре дізнатися. А зараз не так.

— Ну, то і кидай цю службу, якщо робота вже ні до чого.

— Це не дозволено.

— Якщо я ще раз почую «не дозволено», — обурився Сем, — то розізлюся.

— А я би не образився, — сказав Робін, знижуючи голос. — Якби ми всі разом розізлилися, може, щось би змінилось. Але всюди ці здоровили, Семе, люди Начальника. Він їх усюди посилає, і якщо хтось із наших, малих, виступає за свої права, його відразу тягнуть до Підвалів. Вони забрали нашого старого товстуна, мера Віла Білостопа, першого, а потім — іще багато кого. Останнім часом стало ще гірше. Тепер часто б'ють.

— Тоді чому ж ти на них працюєш? — сердито сказав Сем. — Хто тебе послав до Жабйого?

— Ніхто. Ми тут живемо в шерифській казармі. Тепер ми Перший Загін Східної Чверті. Загалом, є сотні дві шерифів, а треба ще більше. Стільки нових правил. Більшість служить проти волі, та не всі. Навіть у Ширі знайшлись охочі пхатись у чужі справи та бундючитися. Є навіть гірші: знайшлося кілька таких, що стали доносити Начальникові та його людям.

— Ага! Значить, саме так ви про нас дізналися!

— Звичайно. Нам зараз поштою користуватися заборонено, а вони передають новини Швидкою Поштою і тримають посильних напоготові. Один такий прибіг уночі з Малих Борозен зі «секретним повідомленням», а другий побіг із ним далі. А нині опівдні надійшло розпорядження вас заарештувати і доправити до Поріччя, а не просто у Підвали. Очевидно, Начальник хоче бачити вас негайно.

— Як пан Фродо з ним поговорить, то він не буде такий запальний, — сказав Сем.

Шерифський відділок у Жабйому був не кращий за будинок при мості. Споруда була одноповерхова, але з такими самими вузькими вікнами, абияк зведена з бридкої невипаленої цегли. Усередині було вогко та безрадісно, і вечерю подали на довгому голому столі, який не чистили, певно, тижнями. Втім, подана їжа кращого столу і не вартувала. Мандрівники з радістю покидали це місце. До Поріччя було миль вісімнадцять, і вони вирушили в дорогу о десятій ранку. Виїхали б і раніше, тільки надто кумедним здавався головний шериф, котрого дуже дратувало їхнє зволікання. Західний вітер перемінився на північний, похолоднішало, та дощу не було.

Доволі комічна процесія покидала село, хоча ті кілька мешканців, котрі вийшли подивитися на мандрівників, не знали, чи дозволено сміятися. Дюжина шерифів мала супроводжувати «арештантів», але Мері змусив їх іти попереду, а Фродо з друзями їхав за ними. Мері, Піпін і Сем поводилися невимушено — сміялися, розмовляли та співали, — тоді як шерифи крокували зі суворим і поважним виглядом. Фродо, однак, мовчав і здавався сумним та замисленим.

Останнім, повз кого вони проїхали, був бадьорий дідок, котрий підстригав живопліт.

— Ого-го! — засміявся він. — Хто тут кого заарештував? Два шерифи притьмом кинулися до дідка.

— Пане головний! — вигукнув Фродо. — Поверни хлопців назад у стрій, бо я за них візьмуся!

Підкорившись наказу шерифа, двоє гобітів понуро поплелися назад.

— А тепер уперед! — сказав Мері.