Розділ «ПОВЕРНЕННЯ КОРОЛЯ»

— Двадцять дев'ять! — присвиснув хлопець. — Ого, та ти геть старий, як мій дядько Іорлас. Але все одно, б'юсь об заклад, — додав він задерикувато, — я тебе перекину догори ногами або покладу на лопатки.

— Може, і так, якщо я дозволю, — відказав Піпін із усмішкою. — А може, я сам покладу тебе на лопатки: в моїй країні ми маємо свої маленькі хитрощі. А мене, до речі, вважають особливо сильним та спритним, і я ще нікому не дозволив перекинути себе догори ногами. А якщо захочеш спробувати, то, може, й убити тебе доведеться. От підростеш — то й навчишся, як не довіряти зовнішності; ти мене прийняв за слабкого хлопчика та легку здобич, а я попереджаю тебе: ти помиляєшся, я дрібнолюдик, сильний, хоробрий і злий!

Піпін скривив таку страшну міну, що хлопець ступив крок назад, але відразу ж рушив уперед зі стиснутими кулаками та вогнем в очах.

— Ні! — розсміявся Піпін. — Вірити незнайомцям на слово також не можна! Я не забіяка. А тобі би пасувало назватися, хто ти такий.

Хлопець гордо розправив плечі.

— Я — Берґіл, син вартового Береґонда.

— Я так і подумав, — сказав Піпін, — бо ти на нього схожий. Це він послав мене сюди.

— Чому ж ти відразу не сказав? — здивувався Берґіл, але раптом засмутився. — Тільки не кажи, що він передумав і хоче відіслати мене разом із дівчатами! Але ж ні, останні обози вже відійшли.

— Не все так погано, а може, і навпаки — добре, — сказав Піпін. — Він каже, що замість ставити мене на голову ти можеш показати мені Місто і розважити мою самотність. А я тим часом розповім тобі про далекі краї.

Берґіл від радості заплескав у долоні.

— Отже, все гаразд! — вигукнув він. — Ходімо ж! Ми саме збиралися до Воріт. Біжім уже.

— А що там таке?

— Сьогодні перед заходом сонця Південною Дорогою мають прийти капітани союзних земель. Ходімо з нами, і сам усе побачиш!

Берґіл виявився добрим товаришем, і відколи Піпін розлучився з Мері — першим цікавим співрозмовником, тож вони вже сміялись і жартували, прямуючи вулицею та не зважаючи на цікаві погляди. Невдовзі опинились у натовпі, що рухався до Великих Воріт. Тут Піпін особливо підріс в очах Берґіла, бо, коли назвав своє ім'я та пароль, варта віддала йому честь і пропустила; навіть більше, йому дозволили взяти зі собою Берґіла.

— Оце гарно! — сказав Берґіл. — Нам, хлопцям, уже не дозволяють виходити за Ворота без дорослих. Тепер ми побачимо все!

За Воротами на краю вулиці та широкого мощеного майдану, куди сходились усі шляхи до Мінас-Тіріта, зібрався натовп людей. Усі дивилися на південь, і невдовзі залунали вигуки:

— Курява над шляхом! Ідуть!

Піпін і Берґіл протиснулись у перший ряд і стали чекати. Удалині заграли роги, в натовпі, наче вітер, піднявся вітальний гомін. Потім голосно заграла сурма, і люди закричали:

— Форлонґ! Форлонґ!

— Що це значить? — спитав Піпін.