Розділ «ДВІ ВЕЖІ»

Уґлук крикнув, і до нього підскочило кілька орків, таких самих величезних, як і він. Тоді раптово, без попередження, Уґлук стрибнув уперед і, блискавично рубонувши ятаганом, зніс голови двох супротивників. Ґрішнах відскочив убік і розтанув у темряві. Інші підступили назад, один із них перечепився через нерухоме тіло Мері, вилаявся й упав. І це, мабуть, урятувало йому життя, бо ґобліни перескочили через нього і широкими ятаганами зарубали іншого. То був жовтоіклий вартовий. Його труп тепер лежав поперек Піпіна, все ще стискаючи вищерблений, як пилка, ніж.

— Зброю до піхов! — скомандував Уґлук. — І надалі без дурниць! Рушаймо просто на захід, униз по сходах. Звідти до схилів, а тоді повз ріку до лісу. Іти будемо вдень і вночі. Ясно?

«Так, — подумав Піпін, — поки цей мерзотник буде наводити ееред своїх горлорізів лад, у мене є шанс». З'явилася надія. Лезо чорного ножа різнуло по його руці, а тоді зісковзнуло до зап'ястка. Він відчув, як у долоню стікає кров, але відчув також і холодний дотик криці.

Загін став готуватися до маршу, та деякі північні орки опиралися, тож ізенґардці приборкали їх, зітнувши ще дві голови. Вереск і лайка не вщухали. На якусь мить Піпін залишився без нагляду. Ноги йому зв'язали надійно, та руки — лише на зап'ястках, та ще й не за спиною. Він міг їх згинати, хоча вузол був затягнутий міцно. Він зсунув із себе мертвого орка і тоді, ледве дихаючи, став водити вузлом мотузки вгору-вниз уздовж леза. Ніж був гострий, і мертва рука гримала його міцно. Вузол перерізався! Піпін швиденько схопив шнурок, знову зв'язав його у дві вільні петлі і просунув крізь них дві руки. Тоді завмер.

— Підвести полонених! — гаркнув Уґлук. — І без жартів! Якщо не доведете їх живцем, хтось піде за ними.

Один із орків схопив Піпіна, мов мішок, просунув голову між його зв'язаними руками, потягнув їх донизу так, що Піпінове обличчя ввіткнулося в оркову шию, і побіг. Другий так само закинув за спину Мері. Оркова пазуриста лапа стиснула руку Піпіна, мов металева. Робіт заплющив очі й укотре провалився в лихі сни.

Раптом його знову шпурнули на кам'янисту землю. Було близько опівночі, та серпик місяця вже хилився на захід. Вони стояли на гребені урвища, мов на острові серед блідого туману. Неподалік шуміла вода.

— Розвідники нарешті повернулися, — сказав поруч хтось із орків.

— Ну, що бачили? — буркнув Уґлук.

— Лише одного вершника, та й той подався на захід. Усе спокійно.

— А чи надовго? Дурні! Треба було його пристрелити. Він здійме тривогу. До ранку ті кляті конярі про все довідаються. Тепер нам треба гнати вдвічі швидше.

Тінь нахилилася над Піпіном. То був Уґлук.

— Сядь! — крикнув він. — Мої хлопці втомилися тебе тарабанити. Попереду спуск, підеш своїми ногами. Раджу поворушитися! Ніякого галасу, ніяких спроб утікати. Ми знаємо, як провчити тебе так, аби не зіпсувати для Хазяїна.

Він розрізав мотузки на кісточках і колінах Піпіна, підняв його за волосся і поставив на ноги. Піпін упав, і Уґлук знову смикнув його за волосся. Орки зареготали. Уґлук упхав Піпінові в зуби флягу і влив у рот якесь пекуче пійло. Піпіна обпекло як вогнем, але біль у ногах минув. Він міг стояти.

— Тепер другого! — сказав Уґлук.

Орк підійшов до Мері і стусонув його ногою в бік. Мері застогнав. Уґлук грубо смикнув полоненого і посадив його. Потім зірвав пов'язку з його голови і змастив рану якоюсь темною маззю з дерев'яної коробочки. Мері зойкнув і заборсався. Орки заплескали в долоні й загигикали.

— Ліки не подобаються, — кепкували вони. — Не розуміє, що для нього добре. Гей-гей, ми ще з ним розважимося.

Та зараз Уґлукові було не до розваг. Йому потрібна була швидкість, а для цього він мав збадьорити невільників. Його орківське лікування подіяло швидко. Коли він силоміць влив у горло гобіта напій із фляги, перерізав мотузки і поставив на ноги, Мері вже міг стояти, блідий, але рішучий і бадьорий. Поріз на чолі вже його не турбував, хоча темний шрам залишився на все життя.

— Привіт, Піпіне! — сказав він. — То ти також подався в цей похід? Де ж ми поспимо-поїмо?

— Заткайся! — ревнув Уґлук. — Притримай язика! Не розмовляти між собою. А про всілякі витівки буде повідомлено, й Він знатиме, як вам відплатити. Матимете і сніданок, і постіль — більше, ніж у вас влізе.