Розділ «ДВІ ВЕЖІ»

— Але на який шлях ти мене спрямуєш? — спитав Фродо. — Сам ти не можеш провести мене в гори чи й далі за них. А саме за гори я змушений іти, бо дав Раді урочисту обіцянку знайти шлях або загинути в його пошуках. Якщо зверну з дороги на самому кінці, уникаючи випробувань, то що мені робити серед людей і ельфів? Чи поведеш ти мене до Ґондору з цією Річчю, Річчю, що розпалила у твого брата нестямне бажання? Якої шкоди завдасть вона Мінас-Тіріту? Чи не з'являться два Мінас-Тіріти, які будуть вищирюватись один на одного з-за мертвих земель, сповнених гнилизни?

— Я би цього не хотів, — мовив Фарамир.

— Тоді куди ти порадиш мені йти?

— Не знаю. Єдине — я би не хотів посилати тебе на смерть і на муку. Не думаю, що Мітрандір обрав би цей шлях.

— Він загинув, і я мушу йти стежками, які здатний знайти. І немає часу на довгі пошуки.

— Важка це доля та безнадійна справа. Але ти принаймні пам'ятай моє попередження: стережися цього провідника, Смеаґола. Він уже когось убив. Я це відчуваю. — Фарамир зітхнув.

Отож, ми зустрілись і знову розходимося, Фродо, сину Дроґо. Тобі не потрібні слова розради: ще колись зустріти тебе під цим сонцем я не сподіваюсь. Але ти підеш звідси з моїм благословенням — для тебе і твого народу. А тепер відпочинь, поки тобі приготують поїсти.

Я би хотів дізнатися, як до рук цього плазуна Смеаґола потрапила Річ, про яку ми говоримо, і як він її втратив, але зараз я не турбуватиму тебе. Якщо ти все-таки повернешся в землі живих і ми поділимося своїми пригодами, сидячи десь під муром на осонні та сміючись із колишніх тривог, тоді ти мені все і розкажеш. А до того дня чи іншого, який не передбачать навіть Камені Нуменору, прощавай!

Фарамир підвівся, низько вклонився Фродо та, відгорнувши завісу, вийшов у печеру.

VII. До роздоріжжя

Фродо та Сем повернулися до ліжок і ще прилягли трохи відпочити, а тим часом уже настав день і люди взялися до діла. Невдовзі гобітам принесли води для вмивання, а тоді провели їх до столу, накритого на трьох. Фарамир снідав разом із ними.

Він не спав після битви попереднього дня, проте втомленим не виглядав. Поснідавши, вони підвелися з-за столу.

— Голод не дошкулятиме вам у дорозі, — сказав Фарамир. — У вас було мало запасів, але трохи харчів, не зайвих для мандрівників, я велів спакувати у ваші торби. У подорожі Ітілієном вам не бракуватиме води, але не пийте зі струмків, які стікають із Імлад-Морґула, з Долини Живої Смерті. Скажу вам іще таке. Повернулись усі мої розвідники та дозорці, навіть ті, котрі підкралися до Мораннону. Вони принесли дивну звістку. Край спорожнів. На дорозі ні душі, ні звуку, не чути ні рогу, ні дзенькоту тятиви. Сторожка тиша зависла над Безіменною Землею. Я не знаю, що вона віщує. Та час швидко летить до якоїсь великої розв'язки. Буря наближається. Поспішайте, поки можете! Якщо ви готові — рушайте. Невдовзі сонце підніметься над тінню.

Гобітам принесли їхні торби (трохи важчі, ніж були перед тим), а ще два міцні ціпки з гладенького дерева, підковані залізом і з різьбленими голівками, крізь які були протягнуті плетені ремінці.

— У мене немає для вас підхожих дарунків на прощання, — сказав Фарамир, — але візьміть оці ціпки. Вони можуть стати у пригоді тим, хто мандрує на безлюдді. Роблять їх мешканці Білих Гір; а ось ці ми підрізали на ваш зріст і наново окували. Вони виготовлені з деревини лебетрону, улюбленого дерева теслів Ґондору, і мають властивість знаходитись і повертатися до власника. Нехай ця їхня особливість не зникне під Тінню, до якої ви йдете!

Гобіти низько вклонилися.

— Великодушний господарю, — мовив Фродо, — Елронд Напівельф пророкував мені, що на шляху я зустріну дружбу, потаємну та неочікувану. І я, звичайно, не шукав такої прихильності, яку ти виявив до мене. Вона змінила зло на велике добро.

Почали збиратись у дорогу. З якогось кута чи сховку вивели Ґолума, й він почувався вже наче краще, хоча тримався біля Фродо й уникав поглядів Фарамира.

— Твоєму провідникові ми зав'яжемо очі, — сказав Фарамир, — ти і твій слуга Сем можете йти так, якщо бажаєте.

Ґолум вищав, корчився й чіплявся за Фродо, коли підійшли, щоби зав'язати йому очі; і Фродо попросив: