Розділ «ДВІ ВЕЖІ»

— Ану замри! — наказав один із них. — Бо навстромляємо в тебе шпильок — будеш як їжак!

Ґолум обм'як і почав скиглити й рюмсати. Вартові зв'язали його, не надто делікатно.

— Легше, легше! — просив Фродо. — Він не зрівняється з вами за силою. Не завдавайте йому болю, будь ласка. Так він швидше заспокоїться. Смеаґоле! Вони нічого тобі не зроблять. Я піду з тобою, і нічого поганого з тобою не трапиться. Хіба що вони мене вб'ють. Довірся своєму Панові!

Ґолум обернувся і плюнув. Вартові підняли його, накрили з головою плащем і понесли.

Фродо пішов за ними, почуваючись дуже нещасним. Вони пробралися попід кущами і рушили назад, униз по сходах і далі коридорами до печери. Там уже палало кілька смолоскипів. Люди прокидалися. Сем теж був там і з подивом дивився на нефоремний клунок у руках вартових.

— Упіймали? — запитав він у Фродо.

— Так. Ба ні, я не впіймав його. Він сам прийшов, бо спочатку повірив мені. Я не хотів, аби його так зв'язували. Сподіваюсь, усе буде добре; та мені це так не подобається.

— Мені також, — сказав Сем. — І нічого доброго не буде, поки існує це нещастячко.

До гобітів підійшов воїн і відвів їх до ніші в печері. Фарамир сидів там у власному кріслі, над головою в нього знову палав світильник. Він вказав гобітам на два стільчики поруч.

— Принесіть гостям вина, — наказав він. — І приведіть полоненого.

Вино принесли, і тоді Анборн увійшов із Ґолумом. Він розгорнув Ґолума і поставив його на ноги, а сам став збоку, щоби його підтримувати. Ґолум закліпав, ховаючи люті погляди під важкими блідими повіками. Виглядав він справді жалюгідно, наскрізь мокрий, пропахлий рибою (одну рибину він і далі затискав у руці); його рідке волосся налипло на кістлявому чолі, мов пасма водоростей, із носа текло.

— Розв'яжіть нас! Розв'яжіть нас! — скиглив він. — Шнурок нас тисне, так, тисне, нам боляче, і ми нічого не зробили.

— Нічого? — перепитав Фарамир, пронизливим поглядом дивлячись на жалюгідне створіння, та без жодного виразу гніву, жалю чи здивування. — Нічого? Ти ніколи не робив нічого такого, за що тебе варто зв'язати або й покарати ще гірше? На щастя, не мені тебе за це судити. Але сьогодні ти прийшов туди, куди приходити заборонено. За рибу з цього озера дорого платять.

Ґолум випустив рибину з рук.

— Не хочу риби, — сказав він.

— Розплата не за рибу, — сказав Фарамир. — Ми караємо смертю за сам лише погляд на озеро. Я поки що помилував тебе лише через благання Фродо, який каже, що принаймні він тобі зобов'язаний. Але ти мусиш переконати ще мене. Як тебе звати? Звідки прийшов? І куди йдеш? Чого шукаєш?

— Ми загубились, загубились, — сказав Ґолум. — Нема імені, нема справ, нема Скарбу, нічого нема. Лише голод. Голод, так, ми голодні. Кілька рибок, нещасних кощавих рибок, для бідненького, а вони кажуть — смерть. От які вони мудрі, які справедливі, такі дуже справедливі.

— Не дуже мудрі, — мовив Фарамир. — Але справедливі: так, можливо, справедливі у твоєму обмеженому розумінні. Розв'яжи його, Фродо!

Фарамир вийняв із-за пояса невеликого ножа і подав його Фродо. Ґолум, неправильно зрозумівши цей жест, верескнув і впав на коліна.

— Спокійно, Смеаґоле! — сказав Фродо. — Ти мусиш мені вірити. Я тебе не покину. Розказуй усе, як є. Тобі це піде на користь, а не на шкоду.