Розділ «ДВІ ВЕЖІ»

— Смеаґоле! — тихо покликав Фродо.

— Рибка, ссмачна рибка, — сичав голос.

— Смеаґоле! — трохи голосніше повторив Фродо. Голос замовк.

— Смеаґоле, Хазяїн прийшов по тебе. Хазяїн тут. Ходи-но сюди, Смеаґоле!

У відповідь пролунало тільки слабке шипіння, ніби крізь зуби втягнули повітря.

— Підійди до мене, Смеаґоле! — сказав Фродо. — Нам загрожує небезпека. Люди вб'ють тебе, якщо знайдуть тут. Іди швидко, якщо не хочеш загинути. Підійди до Хазяїна!

— Ні! — відказав голос. — Хазяїн нехороший. Кидає Смеаґола й іде з новими друзями. Хазяїн може почекати. Смеаґол іще недоїв.

— Немає часу. Бери рибу зі собою. Ходімо!

— Ні! Спочатку доїм рибку.

— Смеаґоле! — розпачливо вигукнув Фродо. — Дорогесенький розгнівається. Я візьму Дорогесенького і скажу, щоби ти вдавився кісткою. І вже ніколи не поласуєш рибкою. Ходімо, Скарб чекає!

Почувся різкий свист. Відтак із темряви на чотирьох виповз Ґолум, мов заблудлий пес на поклик господаря. Недоїджену рибу він тримав у зубах, ще одну — в руці. Він підповз до Фродо, мало не тицьнувшись у нього носом, і обнюхав. Бліді очі його світилися. Тоді він вийняв рибу з рота й підвівся..

— Хороший Хазяїн! — прошепотів він. — Хороший гобіт, повернувся за бідним Смеаґолом. Добрий Смеаґол прийшов. Тепер ходімо, швидко ходімо, так. Через ліс, поки Лиця не світяться. Так, ходімо, ходімо!

— Так, ми швидко підемо, — сказав Фродо. — Та не відразу. Я піду з тобою, як обіцяв. І пообіцяю ще раз. Але не зараз. Зараз ти ще в небезпеці. Я врятую тебе, але ти мусиш мені довіритися.

— Мусимо довіритися Хазяїнові? — з підозрою запитав Ґолум. — Чому? Чому не підемо вже? А де інший, той злий, поганий гобіт? Де він?

— Там, нагорі, — відповів Фродо, показуючи на водоспад. — Я не піду без нього. Ми мусимо піднятися туди.

Серце його стиснулось. Усе це дуже вже скидалося на обман. Насправді він не боявся, що Фарамир накаже вбити Ґолума, та може спіймати і зв'язати; й тоді те, що зробив Фродо, цій бідолашній зрадливій істоті теж видасться зрадою. І мабуть, уже важко буде коли-небудь пояснити, що Фродо тільки так мусив рятувати йому життя. Бо що ще міг він зробити, щоби дотримати обіцянок, які дав обидвом?

— Ходімо! — сказав він. — Бо Дорогесенький розгнівається. Зараз ми повертаємось, угору за течією. Ну, йди, йди перший!

Ґолум трохи проповз уперед краєм води, підозріливо принюхуючись. Потім зупинився й підняв голову:

— Тут є ще хтось! Не гобіт. — Раптом він обернувся. Зелені іскри спалахнули в його вирячених очах. — Хаззяїн, хаззяїн! — просвистів він. — Злий! Зрадливий! Фальшивий! — Він сплюнув і простягнув довгі руки з чіпкими білими пальцями.

Тієї ж миті могутня чорна постать Анборна з'явилась у нього за спиною. Велика міцна рука схопила його за шию і притисла до землі. Ґолум обернувся миттєво, мов блискавка, вологий і ховзький, звиваючись вугрем, кусаючись і дряпаючись, мов кіт. Але ще двоє вартових вийшло з темряви.