Розділ «ДВІ ВЕЖІ»

— Ну, Фродо, нарешті ми зрозуміли один одного, — сказав Фарамир. — Якщо ти взяв цю річ не з власної волі, а виконуючи чиєсь прохання, тоді ти гідний співчуття і шани. І я захоплююся тобою: зберігати її і не використовувати. Ви для мене новий народ і новий світ. Чи ви всі такі? Ваша земля має бути краєм миру та злагоди, і садівники, мабуть, користуються там великою пошаною.

— Не все там добре, — сказав Фродо, — та садівників і справді поважають.

— Але ви стомлюєтеся, навіть у ваших садках, як і все живе під Сонцем у цьому світі. А зараз ви далеко від дому і змучені дорогою. На сьогодні досить. Спробуйте спокійно виспатися. Нічого не бійтеся! Я не хочу бачити цієї речі, ані торкатися її, ні дізнаватися більше, ніж дізнався (і так аж забагато), хіба що небезпека підстереже мене і я не витримаю випробування так добре, як Фродо, син Дроґо. Ідіть спочивати, тільки спершу скажіть мені, куди ви збираєтеся рухатись і що робити. Бо я маю стояти на сторожі й усе обдумати. Час минає. Уранці кожен із нас вирушить своєю дорогою.

Фродо відчув, що він тремтить, коли минув шок від переляку. Тепер на нього, мов хмара, навалилася велика втома. Він уже не міг маскуватися чи опиратися.

— Я шукав дорогу до Мордору, — ледве вимовив він. — Я йшов до Горґороту. Я повинен відшукати Вогняну Гору і кинути цю річ у безодню Фатуму. Так наказав Ґандалф. Не знаю, чи коли-небудь дійду туди.

Фарамир якусь мить похмуро і здивовано дивився на нього. Тоді підхопив Фродо, коли той хитнувся, і, обережно піднявши, переніс до ліжка, вклав його і тепло укрив. Фродо відразу ж заснув.

Поруч поставили ліжко для його слуги. Сем якусь мить вагався, а потім низько вклонився:

— На добраніч, капітане. Ви скористалися нагодою, пане.

— Справді? — мовив Фарамир.

— Так, пане, і виявили вашу великодушність — найвищої якості.

Фарамир посміхнувся:

— Зухвалий слуга, добродій Семвайз. Але ні: похвала з уст, гідного похвали, краща за будь-яку нагороду. Втім, тут немає причин для похвали. Я просто не бажав робити нічого іншого.

— Ну, пане, ви говорили, що Фродо має в собі щось ельфійське, і це правда, — сказав Сем. — А я можу відповісти так: у вас теж щось є, пане, таке, що… ну, нагадує Ґандалфа, чарівників.

— Можливо, — сказав Фарамир. — Можливо, ти здалеку розпізнав дух Нуменору. На добраніч!

VI. Потаємне озеро

Фродо прокинувся і побачив схиленого над ним Фарамира. На мить колишній страх охопив Фродо, і він сів, зіщулившись.

— Нема чого боятися, — заспокоїв його Фарамир.

— Уже ранок? — запитав Фродо, позіхаючи.

— Ще ні, та ніч уже закінчується і повний місяць сідає. Не хочеш піти поглянути? А ще мені потрібна твоя порада в одній справі. Мені прикро піднімати тебе з ліжка, та, може, ти підеш?

— Гаразд, — сказав Фродо, відкидаючи теплу ковдру та шкури. Він затремтів, бо в непаленій печері було холодно. У тиші голосно шуміла вода. Він накинув плащ і пішов за Фарамиром.