Розділ «ДВІ ВЕЖІ»

Нарешті Фродо переконався, що Ґолумові справді боляче; та це не могло бути через вузол. Фродо уважно обдивився все й упевнився, що вузол зовсім не тугий, навіть замало тугий. Сем був набагато лагідніший, аніж його слова.

— Що з тобою? — запитав Фродо. — Ми мусимо прив'язати тебе, щоби ти не втік, але мучити тебе не хочемо.

— Нам боляче, боляче, — сичав Ґолум. — Кусає, палить! Ельфи сплели її, кляті ельфи! Злі, жорстокі гобіти! Тому ми і хотіли втекти, дорогесенький! Ми здогадувались, що гобіти жорстокі. Вони знаються з ельфами, лютими ельфами з палючими очима. Зніміть її з нас! Нам боляче!

— Ні, я не зніму її з тебе, — сказав Фродо, — не зніму, доки… — доки ти не даси обіцянки, якій я зможу повірити.

— Клянемось робити все, що він хоче, та-ак, — сказав Ґолум, і далі звиваючись і хапаючись за щиколотку. — Нам боляче!

— Клянешся? — запитав Фродо.

— Смеаґол, — раптом виразно промовив Ґолум, широко розплющені очі спалахнули й утупились у Фродо. — Смеаґол поклянеться своїм Скарбом!

Фродо випростався, і Сема знову здивували його слова та суворий тон:

— Скарбом? Як ти смієш? Подумай!

Один їх збере й у пітьмі всіх зведе.

Цим ти хочеш поклястися, Смеаґоле? Він заволодіє тобою. Та він підступніший за тебе. Він перекрутить твої слова. Будь обережний! Ґолум зіщулився.

— Клянусь своїм Скарбом, своїм Дорогесеньким! — повторював він.

— І що обіцяєш?

— Бути дуже-дуже хорошим, — сказав Ґолум. Тоді підповз до Фродо і хрипко зашепотів: він увесь трусився, мовби перестрашений власними словами. — Смеаґол поклянеться ніколи, ніколи не допустити, щоби Скарб дістався Йому. Ніколи! Смеаґол його врятує. Але Смеаґол повинен поклястися на своєму Скарбі!

— Ні! Не на ньому, — відповів Фродо, дивлячись на Ґолума зверху вниз зі суворою жалістю. — Ти просто хочеш побачити і торкнутися його, хоча теж знаєш, що він зведе тебе з розуму. Не на ньому. Клянися ним, якщо хочеш. Бо ти знаєш, де він. Так, знаєш, Смеаґоле. Він перед тобою.

На якусь мить Семові здалося, ніби його господар виріс, а Ґолум зменшився: висока сувора постать, могутній володар, чий блиск приховує сіра хмара, а біля його ніг — скиглячий песик. Однак обоє мали дещо спільне: вони розуміли один одного без слів. Ґолум припинявся і почав ластитися до Фродо, погладжуючи його коліна.

— Геть від мене! — наказав Фродо. — Тепер клянися!

— Клянемось, та-ак, клянемось! — сказав Ґолум. — Буду служити хазяїнові мого Скарбу. Хазяїн хороший, Смеаґол хороший, ґолум, ґолум.

Раптом він заплакав і знову почав хапатися за щиколотку.

— Зніми мотузку, Семе! — звелів Фродо.