Гей, там! Веселись! Хата Тома жде вас!
Знову не було нічого чути. Майже відразу сонце втонуло в деревах позаду. Гобіти пригадали, як косе західне проміння виблискує на ріці Брендівинній, як сотні вогнів запалюються у вікнах у Цапові. Густі тіні накрили їх, темні стовбури та гілки дерев загрозливо нависли над стежкою. Білі пасма туману піднімались і клубочилися над рікою, обплутуючи коріння, що звисало до води. З землі, з-під самих ніг, піднімалася пара і змішувалася з м'якими сутінками.
Стежка губилась у темряві, й гобіти потомилися. Ноги наче налились оловом. У кущах і в очереті чулися дивні, скрадливі звуки; і коли гобіти підводили очі до блідого неба, то бачили чудні зморшкуваті й гулясті лики, що темніли у присмерках і зиркали на них із високих лісистих берегів. Гобітам стало здаватися, що вся ця місцевість нереальна і що вони плентаються зловісним сном, із якого не прокинутися.
Ще трохи, і ноги перестали би їх нести, аж тут стежка побігла вгору. Почулося дзюрчання води. У темряві зблиснула біла піна невеличкого водоспаду. Тоді раптом дерева розступились, і туман залишився позаду. Гобіти вийшли з Пралісу, а попереду лежала широка трав'яна галявина. Річка, маленька та спокійна, весело котилася їм назустріч, виблискуючи у світлі зірок, що засіяли небо.
Трава під ногами була м'яка та низенька, мовби її підстрижено. Крайні дерева Пралісу хтось попідрівнював, наче в живоплоті. Перед ними ясніла стежка, доглянута і викладена камінцями. Вона в'юнилася до вершини трав'янистого підгірка, що сірів під зоряним небом; а там, іще вище, на дальньому схилі, мерехтіли вогні будинку. Стежка вела вниз, а потім знов угору, довгим гладким схилом, укритим дерном, до самого світла. Раптом широкий жовтий промінь сяйнув із відчинених дверей. Це був будинок Тома Бомбадила. Позаду височіла сіра та гола скеля, а за нею в ніч на схід простягалися темні обриси Курганів.
Заквапились усі: і гобіти, і поні. Половину їхніх утоми та страхів як рукою зняло. А назустріч лилася вітальна пісня:
Гей! Бом! Тірлі-бом! Тіштесь, дорогенькі!
Гобіти і поні всі люблять посиденьки.
Тож почнім забаву! Разом заспіваймо!
А тоді чистий голос, юний і віковічний як весна, мов пісня веселого струмка, що збігає у ніч із ясних ранкових гір, задзвенів сріблом, вітаючи їх:
Ну ж, пісню починай! Заспіваймо хором
Про сонце і зірки, дощ і сиві звори,
Про світло на листках, про ніжні роси,
Про вітер верховий, дзвінкоголосий,
Про очерет, і лілій білі личка:
Се Том Бомбадил і дитина Річки!
З цією піснею гобіти ступили на поріг, і їх залило золотаве світло.
VII. У домі Бомбадила
Переступивши широкий кам'яний поріг, четверо гобітів завмерли, кліпаючи очима. Вони опинились у довгій низькій кімнаті, освітленій лампами, що звисали зі сволоків; на столі з темного полірованого дерева яскраво горіла безліч високих жовтих свічок.
У протилежному кінці кімнати у кріслі обличчям до дверей сиділа жінка. Її довгі золотаві коси хвилями спадали на плечі; сукня, ніжно-зелена, як молодий очерет, була гаптована сріблом, наче краплями роси; а пояс був сплетений із золотих ірисів, засіяних блакитними очками незабудок. Біля її ніг у широких глиняних зелено-коричневих чашах плавали білі водяні лілії, тож сиділа вона, мов на троні посеред озера.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володар Перстенів» автора Толкін Дж. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „БРАТСТВО ПЕРСНЯ“ на сторінці 55. Приємного читання.