Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

— Я знаю, — сказав Фродо. — Та все ж, — додав він, знічено усміхаючись, — я боюся його та його собак. Він кілька разів мене спіймав, коли я лазив до нього по гриби ще хлопчиськом у Брендіхолі. Останнього разу він мене віддухопелив, а потім спустив собак. «Бачите, хлопці, — сказав він до них, — наступного разу, як цей малий шибеник ступить на мою землю, можете з'їсти його. А зараз проведіть!» Вони гналися за мною всю дорогу до Переправи. Я страшенно перелякався, — хоча мушу визнати, що тварюки знали свою справу і мене не зачепили.

Піпін засміявся:

— Ну, то саме час позбутися страху. Особливо, якщо ти збираєшся повертатись до Цапового Краю. Старий Чудар насправді добряк, — тільки не чіпайте його грибів. Ходімо стежкою — не будьмо злодюгами. А я, зустрівшись із ним, побалакаю. Він знає Мері, й колись я, бувало, частенько до нього навідувався.

Вони пішли стежкою, аж поки серед дерев не завидніли очеретяні дахи великого будинку та господарських будівель. Чударі й М'якостопи з Колодного, як і більшість населення Прилук, мешкали у будинках; ця садиба була збудована з міцної цегли й оточена високим муром. Широкі дерев'яні ворота виходили на доріжку.

Раптом, коли вони підійшли ближче, почувся жахливий гавкіт, і хтось голосно гукнув:

— Хапе! Зубе! Вовче! Вперед, хлопці!

Фродо та Сем завмерли, а Піпін ступив іще кілька кроків. Ворота розчинились, і три здоровенні пси вистрибнули на стежку й кинулися до мандрівників, люто гавкаючи. Піпіна вони обминули; Сем зіщулився біля стіни, коли два схожі на вовків псиська підозріло його обнюхували та гарчали на кожен його порух. Найбільший і найстрашніший пес зупинився перед Фродо, наїжачившись і погаркуючи.

У воротях з'явився широкоплечий огрядний гобіт із круглим червоним обличчям.

— Гей-гей! Ви хто такі, і чого вам тут треба? — запитав він.

— Добридень, пане Чударю! — привітався Піпін. Хазяїн придивився до нього.

— А-а, та це ж добродій Піпін, тобто пан Переґрін Тук! — вигукнув він, усміхнувшись. — Давненько тебе не бачив. Добре, що я тебе впізнав. Я саме йшов спускати псів на всіляких зайд. Тепер тут кояться дивні речі. У наших краях, бач, дивні люди часами вештаються. Занадто близько до Ріки, — сказав він, похитуючи головою. — Але той тип був дивніший за всіх. Удруге пройтися моєю землею я йому не дозволю.

— Це ви про кого? — запитав Піпін.

— То ви його не бачили? — здивувався хазяїн. — Він зовсім нещодавно поїхав стежиною до мощеного шляху. Дивний подорожній, і запитання його дивні. Та ви заходьте в дім, там і побалакаємо. І краплина доброго елю знайдеться, якщо ваші друзі не проти, пане Туку.

Було зрозуміло, що хазяїн розповість їм набагато більше, якщо його не підштовхувати і не перебивати, тому вони прийняли запрошення.

— А що з псами? — занепокоєно запитав Фродо. Хазяїн засміявся.

— Без мого наказу вони вас не зачеплять. До мене, Хапе! Зубе! До ноги! — гукнув він. — До ноги, Вовче! — На радість Фродо та Сема, пси відступили і дали їм пройти.

Піпін відрекомендував своїх друзів хазяїнові.

— Пан Фродо Торбин, — сказав він. — Ви його, напевно, не пам'ятаєте, колись він жив у Бренді-холі.

Почувши прізвище Торбин, хазяїн здригнувся і пильно на нього подивився. На якусь мить Фродо здалося, що господар пригадав про крадені гриби і зараз нацькує на нього псів. Але хазяїн Чудар лише потиснув йому руку.

— Ну, дивніше не буває, — вигукнув він. — Сам пан Торбин? Заходьте! Треба поговорити.