Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

«Ні! Я не можу! — подумав Фродо. — Одна річ — піти з друзями на прогулянку Широм, допоки зголодніємо та потомимось, тоді їжа і спочинок особливо солодкі. А взяти їх у вигнання, де від голоду й утоми може не бути порятунку, — це щось цілком інше, навіть якщо вони бажають іти. Спадок залишили мені одному. Напевно, навіть Сема зі собою не можна брати». Він глянув на Сема Правонога й помітив, що той за ним спостерігає.

— Ну, Семе! — сказав він. — Що ти на це? Я якомога швидше покидаю Шир; хочу покинути справді, я щойно вирішив ані дня не чекати у Струмковій Балці.

— Дуже добре, пане!

— Ти все ще хочеш іти зі мною?

— Так.

— Подорож буде дуже небезпечна, Семе. Вона вже небезпечна. Скидається на те, що ніхто з нас не повернеться.

— Якщо ви не повернетеся, пане, то і я не повернуся, це точно, — сказав Сем. — Мені казали: «Не покидай його!». «Покинути його! — сказав я. — Та нізащо! Я піду з ним, навіть якщо він полізе на Місяць, а якщо хтось із тих Чорних Вершників заступить йому дорогу, то матиме справу зі Семом Правоногом», — сказав я. А вони засміялися.

— Хто це вони, і про що ти взагалі говориш?

— Ельфи, пане. Минулої ночі ми розмовляли; і вони, здається, знали, що ви покидаєте Шир, тому я і не став заперечувати. Пречудовий народ, ельфи! Пречудовий, пане!

— Справді так, — сказав Фродо. — А тепер, коли ти їх ближче роздивився, як вони тобі?

— Вони вищі за мою приязнь чи неприязнь, так би мовити, — відповів Сем повільно. — І не важливо, що саме я про них думаю. Вони трохи не такі, якими я їх уявляв, — такі стародавні та юні водночас, веселі, але й сумні.

Фродо поглянув на Сема здивовано, мов сподіваючись помітити зовнішню ознаку дивної зміни, яка з ним відбулася. Здавалося, голос Сема Правонога був зовсім не тим, до якого звик Фродо. Та на вигляд Сем Правоніг був той самий, хіба що обличчя його видавалося незвично вдумливим.

— А ти не передумав іти зі Ширу зараз, коли твоє бажання їх побачити вже збулося? — запитав Фродо.

— Ні, пане. Не знаю, як це висловити, але після вчорашньої ночі я почуваюсь іншим. Здається, я зазираю вперед. Я знаю, що перед нами дуже довга дорога, у темряву; та я знаю, що повертатися мені не можна. І річ не в ельфах, драконах чи горах — я сам не зовсім добре знаю, чого хочу, — та я маю щось здійснити, і воно попереду, не в Ширі. Я повинен пройти до кінця, пане, якщо ви мене розумієте.

— Не зовсім. Але я розумію, що Ґандалф обрав для мене доброго супутника. Я задоволений. Ми підемо разом.

Фродо поснідав мовчки. Тоді підвівся, озирнувся довкола і покликав Піпіна.

— Усі готові? — запитав він, коли надбіг Піпін. — Час вирушати. Ми спали надто довго, а йти нам далеко.

— Маєш на увазі, що ти спав надто довго, — зазначив Піпін. — Я прокинувся давним-давно; і ми лише чекаємо, коли ти закінчиш їсти і думати.

— Тепер я закінчив і одне, і друге. І хочу негайно йти до Переправи у Цапові. Не будемо повертати знову на дорогу, з якої вчора зійшли: підемо звідси навпростець.

— Тоді треба навчитися літати, — сказав Піпін. — Тут ніде пішки навпростець не перейдеш.