Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

Вони зайшли до кухні й сіли біля широкого каміна. Пані Чудар винесла величезний глек пива і наповнила чотири великі кухлі. Пиво було добре, і Піпінові воно стало гідною заміною нездійсненого візиту до «Золотого сідала». Сем цмулив пиво підозріливо. Він мав уроджену недовіру до інших мешканців Ширу; а також швидко не заводив дружбу з тим, хто колись побив його господаря, хоч як давно би це було.

Після кількох слівець про погоду та про майбутній урожай (не гірший, аніж завжди) хазяїн Чудар поставив кухоль на стіл і по черзі оглянув кожного гостя.

— Ну, пане Переґріне, звідкіля це ви йдете і куди прямуєте? Чи не до мене в гості? Але як вам вдалося пройти повз мої ворота непоміченими?

— Та ні, — відповів Піпін. — Правду кажучи, як ви самі здогадалися, ми вийшли на стежку з іншого боку, через ваші поля, та це сталося випадково. Ми заблукали в лісі, біля Лісового Дому, йдучи навпростець до Переправи.

— Якщо ви квапилися, то дорогою було йти ліпше, — зазначив хазяїн. — Але мене це не обходить. Можете гуляти моєю землею, коли вам заманеться, пане Переґріне. І ви також, пане Торбине, — хоча ви, мабуть, і досі любите гриби. — Він засміявся. — О так, я згадав ім'я. Пригадую ті часи, коли юний Фродо Торбин був одним із найбільших збитошників у Цаповому Краї. Та не про гриби я подумав. Я почув прізвище Торбин перед вашою появою. Про що, на вашу думку, розпитував мене той дивний відвідувач?

Гості напружено чекали на продовження.

— Так-от, — неквапом вів далі хазяїн, — верхи на великому чорному коні він заїхав у ворота, що якраз були відчинені, аж під самі двері. Сам увесь у чорному, у плащі з каптуром, так ніби не хотів, аби його впізнали. «Що він тут, у Ширі, шукає?» — подумав я. До нас нечасто заходить Великий Народ із-за кордону; а про таких я ніколи й не чув. «Добридень! — кажу я йому. — Ця стежина нікуди не веде, і куди би ви не йшли, найкоротший шлях — повернутися назад на дорогу». Мені не сподобався його вигляд; а коли Хап підійшов до нього і понюхав, то заскавчав так, наче його вжалили: хвіст підібгав і чкурнув підвиваючи. Тип у чорному не ворухнувся. «Я приїхав здалеку, — мовив він повільно і суворо, показуючи на захід, тобто їхав через мої поля. — Ви не бачили Торбина?» — запитав він дивним голосом і нахилився до мене. Я не розгледів його обличчя, бо каптур був насунутий низько; а в мене мурашки побігли по спині. Та я все одно не розумів, чого це він так нахабно має роз'їжджати по моїй землі. «Геть звідси! — кажу я. — Нема тут ніяких Торбинів. Ви не туди потрапили. Краще вам повернутися до Гобітона — тільки цього разу дорогою». «Торбин виїхав, — відказував він пошепки. — Він їде сюди. Він уже близько. Я хочу його знайти. Скажеш мені, коли він з'явиться? Я повернусь із золотом». «Не буде цього, — кажу я. — Забирайся, звідки прийшов, і то хутчіш, бо ще хвилина — і спущу собак». Він зашипів. Так, наче засміявся абощо. А потім повернув свого величезного коня просто на мене, так що я ледве встиг відскочити. Я гукнув собак, але він розвернувся і через ворота блискавкою вилетів на дорогу. Що ви про це думаєте?

Фродо сидів якийсь час, дивлячись на вогонь, а думав тільки про те, як вони доберуться до Переправи.

— Не знаю, що й думати, — зронив він нарешті.

— Ну, тоді я скажу, що думати, — мовив Чудар. — Не варто було вам зв'язуватися з гобітонцями, пане Фродо. Народ там чудний. — Сем завовтузився у кріслі і скоса глипнув на хазяїна. — Та ви завжди були відчайдушним парубком. Коли я почув, що ви від Брендіцапів перебралися до старого пана Більбо, то відразу сказав: шукає клопотів на свою голову. Затямте мої слова, все це через дивні вчинки пана Більбо. Гроші він, кажуть, здобув дивним способом у чужих краях. Може, хтось хоче дізнатися, що сталось із золотом і коштовностями, які він, чув я, закопав у Гобітонському пагорбі?

Фродо нічого не відповів: проникливі здогади хазяїна його збентежили.

— Гаразд, пане Фродо, — продовжив Чудар, — я радий, що вам вистачило глузду повернутися до Цапового Краю. Моя вам порада: залишайтеся тут! І обминайте десятою дорогою цих чужинців. Тут ви знайдете друзів. А якщо ті чорні волоцюги знову примчать, я з ними дам раду. Скажу, що ви померли або виїхали з Ширу, або що забажаєте. І це буде правда; адже вони розшукують старого пана Більбо, а не вас.

— Можливо, ваша правда, — погодився Фродо, втупившись у вогонь, аби уникнути погляду хазяїна.

Чудар задумливо глянув на нього.

— Ну, бачу, у вас є свої міркування, — сказав він. — Ясно як день, що не випадково ви і той вершник з'явилися тут сьогодні; і можливо, своєю новиною я вас не дуже здивував. Я не випитую ваших таємниць; і так бачу, що ви у біді. Напевно, ви думаєте, що нелегко буде безпечно дістатися до Переправи?

— Саме про це я і думав, — зітхнув Фродо. — Та ми маємо спробувати, сидінням і думанням туди не доберешся. Отож нам слід рушати. Дякуємо за вашу доброту! Тридцять років я боявся вас і ваших псів, пане Чударю, хоча вам, напевно, смішно таке почути. І шкода, бо я міг би мати доброго друга. А зараз мені шкода покидати вас так швидко. Та колись я, можливо, повернуся, — коли матиму нагоду.

— Ласкаво просимо будь-якої хвилі, — запросив Чудар. — А зараз маю одну пропозицію. Сонце вже сідає, і ми збираємося вечеряти, бо лягаємо спати відразу після смеркання. Якщо ви можете зостатись і перекусити разом із нами, ми будемо раді!

— І ми також! — сказав Фродо. — Та боюся, нам треба вирушати негайно. Бо все одно вже споночіє, коли ми доберемося до Переправи.

— Ой! Та дайте ж доказати! Я саме хотів запропонувати, що після вечері візьму невеликий віз і підкину вас до Переправи. Так буде швидше, а можливо, і безпечніше.

Цього разу Фродо прийняв запрошення із вдячністю, на втіху Піпінові та Сему. Сонце вже сіло за гори, і стало сутеніти. Прийшли два сини Чударя і три його доньки, на великому столі з'явилася щедра вечеря. Запалали свічки, і запалахкотів вогонь. Пані Чудар сновигала сюди-туди. Зайшло кілька наймитів. Невдовзі чотирнадцятеро душ сіли до столу. Було там пива доволі, і величезна таця з грибами та шинкою, а також багато іншої простої селянської їжі. Пси лежали біля каміна і гризли кістки.