Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

— Чи не досить тобі того, що вони слуги Ворога? — відповів Ґілдор. — Утікай від них! Не промовляй до них ані слова! Вони смертельно небезпечні. Більше нічого в мене не питай! Але моє серце підказує, що, перш ніж усе закінчиться, ти, Фродо, син Дроґо, більше знатимеш про цих страшних істот, аніж Ґілдор Інґлоріон. Нехай оберігає тебе Елберет!

— Але де мені знайти відвагу? Саме цього я найбільше потребую.

— Відвагу можна віднайти в найнесподіваніших місцях. Сподівайся на краще! А зараз спи! Рано-вранці ми підемо, та розішлемо гінців по всіх землях. Інші загони знатимуть про вашу подорож, і ті, хто може творити добро, будуть напоготові. Я назву тебе Другом Ельфів, і нехай зірки осяють кінець твого шляху! Нечасто нас тішать незнайомці, і приємно почути слова Давньої мови з уст інших мандрівників на цій землі.

Фродо відчув, як засинає, ще до того, як Ґілдор замовк.

— Я піду спати, — сказав він. Ельф відвів його в куток, де вже спав Піпін, Фродо впав на постіль і відразу ж заснув глибоким сном без жодних видінь.

IV. По гриби навпрошки

Уранці Фродо прокинувся свіжий і бадьорий. Він лежав у шатрі під деревом, гілки якого схилялися до землі; ложе його було з папороті і трави, високої, м'якої та напрочуд духмяної. Сонце світило крізь тріпотливе листя, яке все ще зеленіло на дереві. Він швидко схопився і вийшов на галявину. Сем сидів на траві край лісу. Піпін навстоячки вивчав небо та погоду. Ельфів і сліду не було.

— Вони залишили нам фрукти, напої та хліб, — сказав Піпін. — Ходи сюди, поснідаєш. Хліб на смак майже як учорашній. Я не хотів тобі залишати, але Сем наполіг. Фродо сів біля Сема і заходився їсти.

— Які наші плани на сьогодні? — запитав Піпін.

— Якомога швидше йти до Цапова, — відповів Фродо і зосередився на їжі.

— Гадаєш, ми побачимо тих Вершників? — радісно запитав Піпін. У вранішньому світлі його не лякала думка навіть про цілий загін Вершників.

— Можливо, що так, — сказав Фродо, незадоволений нагадуванням. — Але я сподіваюся, що ми переправимося через ріку так, що вони нас не помітять.

— Ґілдор тобі про них щось розповів?

— Небагато: лише натяками та загадками, — ухильно відповів Фродо.

— А ти запитував про винюхування?

— Ми цього не обговорювали, — сказав Фродо з повним ротом.

— А слід було би. Я переконаний, це дуже важливо.

— У такому разі я певен, що Ґілдор відмовився би пояснювати, — урвав Фродо. — А зараз дай мені спокій хоч на мить! Я не хочу відповідати на зливу запитань під час сніданку. Я хочу подумати!

— О небо! — здивувався Піпін. — Під час сніданку? — І відійшов до узлісся.

Ясний ранок — підступно ясний, подумав Фродо, — не позбавив його страху переслідування; й він роздумував над словами Ґілдора. До нього долинув веселий голос Піпіна. Той бігав по зеленій траві і співав.