Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

— Ми вже повечеряли з хазяїном Чударем, — сказав Фродо, — але від іще однієї перекуски не відмовимося.

— Гаразд! Дай-но мені той кошик! — попрохав Мері і зник у темряві.

Від Брендівинної до нового дому Фродо у Струмковій Балці було далеченько. Вони проминули, залишивши ліворуч, Бренді-хол і на околиці Цапова вийшли на головну дорогу від мосту на південь. Через півмилі вони ступили на стежку, що повертала праворуч, а ще за кілька миль були в селі.

Нарешті вони підійшли до хвіртки в густому живоплоті. У темряві будинку не було видно: він стояв посеред широкої галявини за смугою низьких дерев. Фродо обрав це місце, бо воно лежало осторонь від дороги, і через те, що поряд не було інших будинків. Виходити і заходити можна було непомітно. Цей будинок Брендіцапи давним-давно збудували для гостей чи родичів, котрі хотіли на якийсь час утекти від метушні життя Бренді-холу. Це був старомодний сільський будинок, зроблений у стилі гобітської нори: довгий і низький, на один поверх, із дерновим дахом, круглими віконцями та великими круглими дверима.

Поки вони піднімалися зеленою стежкою від воріт, світла не було, — вікна затуляли віконниці. Фродо постукав, і двері відчинив Фредеґар Виприн. Тепле світло полилося на ґанок. Вони швиденько прошмигнули за двері й зачинилися разом зі світлом. Вони опинилися серед просторої вітальні з дверима обабіч; просто перед ними коридор утікав углиб дому.

— Ну, що ти про це думаєш? — запитав Мері, вигулькуючи з коридору. — Ми за короткий час зробили все, що змогли, щоби тут було все, як удома. Зрештою, ми з Феті лише вчора сюди приїхали разом із останнім багажем.

Фродо роззирнувся довкола. Усе дійсно нагадувало дім. Його улюблені речі — чи то пак речі Більбо (в новому оточенні вони раптом нагадали про нього) — було розкладено майже так само, як у Торбиному Куті. Це було приємне, затишне місце; і йому раптом захотілося справді переїхати сюди, щоб осісти тут назавжди. Втягувати друзів у цю пригоду нечесно; й він знову замислився, як же їм оголосити, що він насправді мусить їх негайно покинути. Та і зробити це треба буде ще сьогодні ввечері, поки вони не повлягалися спати.

— Усе чудово! — насилу вимовив він. — Так ніби і не переїжджав нікуди.

Мандрівники повісили плащі і склали торби на підлозі. Мері провів їх коридором і відчинив двері до кімнати. Звідти засяяло світло та повалила пара.

— Лазня! — вигукнув Піпін. — О благословенний Меріадок!

— Хто за ким буде митися? — запитав Фродо. — Першим піде найстарший чи наймолодший? А втім, так чи інак, ти будеш останній, майстре Переґріне.

— Повірте, все можна владнати ліпше! — сказав Мері. — Не слід починати життя на новому місці з суперечки за лазню. Тут три купелі та великий казан із окропом. Також рушники, губки та мило. Заходьте і мийтеся хутчіш.

Мері й Феті пішли до кухні з іншого боку коридору завершити приготування пізньої вечері. З лазні долинали уривки пісень, змішаних із хлюпанням і плюскотінням. Раптом голос Піпіна вирвався з-поміж інших; він виспівував одну з улюблених лазничних пісень Більбо.

Купатись час — радій, радій!

Утому денну і бруд відмий!

Радій, співай, не будь дурний,

Вода Гаряча — то дар благий!

О стук краплин! Хвала дощу,

струмок співа: «Лечу! Лечу!»

Та кращий за дощ, за всі струмки