Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

Він повернув ліворуч і помчав гладкою підлогою. Відстань була більшою, ніж здавалася. Біжучи, вони чули за собою тупотіння безлічі ніг. Почулося пронизливе верещання: їх помітили. Загриміла та забрязкотіла сталь. Над головою Фродо просвистіла стріла.

Боромир засміявся:

— На це вони не сподівалися. Вогонь перерізав дорогу. Ми не на тому боці.

— Гляньте вперед! — крикнув Ґандалф. — Міст уже близько. Він небезпечний і вузький.

Раптом просто перед собою Фродо побачив безодню. У кінці зали підлога щезала і спадала до незнаної глибини. До дверей назовні добратися можна було тільки вузьким кам'яним мостом, без поручнів чи бортика, що перекривав безодню одним стрибком на п'ятдесят футів. Це був стародавній захист гномів од ворога, який міг захопити Першу Залу та зовнішні коридори. Міст можна було переходити тільки поодинці. Ґандалф зупинився на краю, а інші зібралися позаду нього.

— Іди перший, Ґімлі! — сказав він. — Піпін і Мері — наступні. Уперед — і вгору сходами за дверима!

На загін посипалися стріли. Одна вдарила Фродо й відскочила. Ще одна пронизала капелюх Ґандалфа і застрягла, мов чорне перо. Фродо озирнувся. За смугою вогню роїлися чорні постаті: сотні й сотні орків. Вони розмахували списами та ятаганами, що криваво-червоно виблискували у вогні. Тум, шум! — били барабани, дедалі гучніше, — шум, шум.

Леґолас обернувся і поклав стрілу на тятиву, хоча для його маленького лука відстань була завелика. Він натягнув тятиву, та рука опустилась, і стріла зісковзнула на підлогу. Він злякано скрикнув. З'явилися два здоровенні тролі; вони притягнули величезні кам'яні плити і перекинули їх містком через вогонь. Але не тролі нажахали ельфа. Орки розступились і розбіглися, мовби самі чогось боялися. Щось там насувалося. Що саме, було не розібрати: наче велика тінь, посередині якої темна постать, мовби людська, та більша; сила і жах були в ній і йшли попереду неї.

Вона підійшла до вогню, і світло пригасло, мовби хмара його накрила. Тоді стрімко перестрибнула вона через тріщину. Полум'я з ревом привітало її, охопивши вінцем; і чорний дим закружляв у повітрі. Її розвіяна грива спалахнула. У правій руці в неї був меч, мов гострий язик полум'я; у лівій — багатохвостий батіг.

— Ай-ай! — зойкнув Леґолас. — Це Балроґ! Прийшов Балроґ!

Ґімлі широко вирячив очі.

— Прокляття Даріна! — зойкнув він і, випустивши сокиру, прикрив руками обличчя.

— Балроґ, — пробурмотів Ґандалф. — Тепер зрозуміло. — Він похитнувся і важко сперся на патерицю. — Так не пощастило! А я так утомився.

Темна постать, що пашіла вогнем, помчала до них. Орки заверещали і кинулися через кам'яні містки. Тут Боромир підняв свій ріг і затрубив. Голосно залунав виклик і заревів, мов багатоголосий крик під печерним склепінням. На якусь мить орки здригнулись, і вогняна тінь зупинилася. А тоді луна завмерла так раптово, мов полум'я, задуте темним вітром, і ворог знову пішов у наступ.

— До мосту! — крикнув Ґандалф, збираючись із силами. — Тікайте! Цей ворог нікому з вас не під силу. Я мушу заступити йому дорогу. Тікайте!

Араґорн із Боромиром не послухалися наказу, а стали плече до плеча за Ґандалфом на дальньому кінці мосту. Інші зупинилися під аркою в кінці зали і обернулися, неспроможні покинути свого проводиря віч-на-віч із ворогом.

Балроґ досягнув моста. Ґандалф стояв посередині прольоту, спираючись на патерицю в лівій руці, а у правій мерехтів холодним і білим світлом Ґламдрінґ. Ворог знову спинився, підійшовши впритул, і темрява довкола розпростерлася двома широкими крилами. Він підняв батога, і хвости засвистіли та залящали. З його ніздрів виривався вогонь. Але Ґандалф стояв непохитно.

— Ти не пройдеш, — сказав він. Орки завмерли, і запала мертва тиша. — Я служитель Таємного Вогню, повелитель полум'я Анора. Ти не пройдеш. Темний вогонь тобі не допоможе, полум'я Удуна. Повертайся до Темряви! Ти не пройдеш.

Балроґ не відповів. Вогонь у ньому мовби пригас, але темрява погустішала. Він повільно підступив до мосту, а тоді раптом виріс до велетенських розмірів, і крила простяглися від стіни до стіни; та Ґандалфа все ж було видно, мов мерехтливу цятку в пітьмі; маленьким і зовсім самотнім здавався він: сірий і похилий, наче зів'яле дерево під першим поривом бурі.

З тіні вилетів червоний полум'яний меч.