Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

— Я не знаю, — відповів Ґандалф. — Але я несподівано зіткнувся з чимось, раніше не баченим. Я нічого не міг придумати, лише як накласти на двері закляття замикання. Я знаю їх багато, але, щоби правильно робити такі справи, потрібен час, і навіть тоді двері можна виломати силою.

Коли я стояв там, то чув голоси орків по той бік: у будь-який момент, думав я, вони проламають двері. Вони балакали своєю огидною мовою, мало мені зрозумілою. Я вловив тільки одне слово — «ґхаш», що означає «вогонь». Потім щось увійшло в палату — і там, за дверима, самі орки перелякались і принишкли. Воно вхопило металеве кільце й відразу відчуло і мене, і моє заклинання.

Що це було, я не знаю, та ще ніколи я не стикався з такою могуттю. Супротивне закляття було жахливе. Ледь не зламало мене. На мить двері вийшли з-під моєї влади і стали відчинятися! Довелося промовити слово Наказу. Та напруження виявилося завеликим. Двері розлетілися на друзки. Щось темне, мов хмара, закривало собою все світло всередині, й мене кинуло вниз по сходах. Уся стіна завалилася разом зі склепінням палати.

Боюся, тепер Баліна поховано глибоко, а з ним, можливо, і ще щось. Не можу сказати напевно. Та принаймні прохід за нами повністю завалено. Ах! Я ще ніколи не був такий виснажений, але зараз усе мине. А як ти, Фродо? Не було часу говорити, але я ще ніколи в житті так не радів, як коли ти озвався. Я боявся, що Араґорн несе хороброго, та мертвого гобіта.

— Як я? — перепитав Фродо. — Здається, живий і цілий. Є синець, і болить, але можна терпіти.

— Ну, — мовив Араґорн, — можу тільки додати, що гобітів створено з матеріалу такого міцного, якого я і не зустрічав ніколи. Якби знав про це раніше, то м'якше би розмовляв із тобою в заїзді у Брі! Такий удар списом пронизав би дикого ведмедя!

— Ну, а мене, на щастя, не пронизав, — сказав Фродо, — хоч і почуваю себе так, наче був між молотом і наковальнею.

Більше він нічого не сказав. Йому було важко дихати.

— Ти вдався у Більбо, — сказав Ґандалф. — У тобі є щось більше, ніж бачить око, так я йому колись казав.

Фродо замислився, чи не чаїться за цими словами якийсь натяк.

Вони йшли знову. Невдовзі заговорив Ґімлі. Він добре бачив у темряві.

— Мені видається, — сказав він, — що попереду світло. Та це не сонячне світло. Воно червоне. Що би це могло бути?

— Ґхаш! — пробурмотів Ґандалф. — Чи це те, що вони мали на увазі: горять нижні яруси? Однак нам лишається тільки йти вперед!

Невдовзі світло побачили всі. Червоні відблиски миготіли на стінах далеко попереду. Тепер було видно дорогу: вона круто йшла вниз, а там стояла низька арка, крізь яку і пробивалося світло. Стало дуже гаряче.

Коли підійшли до арки, Ґандалф ступив уперед, подаючи знак зачекати. Видно було, як його обличчя освітлює багряний жар. Він швидко повернувся.

— Тут якісь демонські штучки, — сказав він, — безперечно, приготовані для нас. Але я знаю, де ми: на Першому Нижньому ярусі, відразу під Воротами. Це Друга Зала Старої Морії; а Ворота поблизу — у східному кінці, ліворуч, не далі як за чверть милі. Через Міст, угору широкими сходами, через Першу Залу — і до виходу! Та йдіть-но сюди і погляньте!

Вони зазирнули в арку. Перед ними розкрилася ще одна печерна ніша. Вона була вища та набагато довша за ту, в якій вони спали. Вони стояли біля східного краю, а на заході зала ховалась у темряві. Посередині тягнулися два ряди височенних колон. Вони були витесані, мов могутні дерева, чиє гілля підтримувало дах розлогим переплетенням із каменю. Їхні гладкі та чорні стовбури розпливчасто віддзеркалювали багряний жар. Підлогою, біля підніжжя двох здоровенних колон, пробігала широка тріщина. Над нею палахкотіла багряна заграва, і час від часу язики полум'я облизували край тріщини та обвивали цоколі колон. Пасма чорного диму коливались у гарячому повітрі.

— Якби ми прийшли сюди головною дорогою з верхніх залів, то опинилися б у пастці, — сказав Ґандалф. — Будемо сподіватися, що між нами та погонею пролягає вогонь. Ходімо! Не можна гаяти часу.

Не встиг він договорити, як знову почувся барабанний бій: Тум, тум, тум! З темряви в західному куті зали долинули крики та ревіння рога. Тум, тум! — колони здригнулись, і полум'я затріпотіло.

— А зараз — останні перегони! — сказав Ґандалф. — Якщо назовні світить сонце, ми можемо врятуватися. За мною!