Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

— А тепер час! — вигукнув Ґандалф. — Ходімо, поки не повернувся троль!

Але тільки-но вони рушили, а Піпін і Мері ще й не ступили на сходи, як здоровенний ватаг орків, майже людського зросту, в чорній броні з голови до п'ят, скочив у палату; позаду нього у дверях скупчилися вояки. Його широке пласке обличчя було темне, очі палали, мов дві жарини, червонів висолоплений язик; у руці він тримав величезного списа. Ударом здоровенного щита він відбив меч Боромира, відтіснив його і кинув на землю. Пірнувши попід меч Араґорна зі швидкістю змії, що атакує, він прорвався поміж Загін і метнув списа просто у Фродо. Спис ударив у правий бік, відкинув гобіта і притиснув до стіни. Сем із криком рубонув по ратищу, і воно розламалося. Та ще коли орк пожбурив списа і схопився за ятаган, на його шолом опустився Андуріл. З яскравим спалахом шолом розколовся надвоє. Орк звалився з розтрощеною головою. Ватага кинулася навтьоки, завиваючи, під натиском Боромира й Араґорна.

Тум, тут! — били барабани. У глибинах знову пролунав гуркіт.

— Зараз! — крикнув Ґандалф. — Зараз остання нагода. Тікаймо!

Араґорн підняв Фродо з підлоги під стіною і побрів до сходів, штовхаючи Мері та Піпіна поперед себе. Решта пішла слідом; але Леґоласові довелося відтягати Ґімлі, бо, незважаючи на небезпеку, він сидів біля могили Баліна, похиливши голову. Боромир зачиняв східні двері, що скреготіли на завісах: вони мали два великі металеві кільця, та скріпити їх було нічим.

— Зі мною все гаразд, — видихнув Фродо. — Я сам піду. Пусти мене!

Араґорн мало не впустив його з подиву.

— Я думав, ти мертвий! — вигукнув він.

— Ще ні! — сказав Ґандалф. — Але нема часу дивуватися. Ідіть далі, всі до одного, сходами вниз! Зачекайте на мене внизу десять хвилин, але якщо мене швидко не буде, не баріться! Ідіть хутко і вибирайте шлях, що веде праворуч і донизу.

— Ми не залишимо тебе захищати двері самого! — сказав Араґорн.

— Робіть, як велю! — розлютився Ґандалф. — Мечі тут уже не допоможуть. Ідіть!

Коридор зовсім не освітлювався. У цілковитій темряві вони навпомацки спустилися довгими сходами і тоді озирнулися; та нічого не побачили, тільки слабке мерехтіння чарівникової патериці далеко вгорі. Здається, він усе ще стояв на чатах біля зачинених дверей. Фродо важко вдихнув повітря і прихилився до Сема, а той обхопив його руками. Вони стояли, вдивляючись у темряву. Фродо здалося, що він чує, як Ґандалф бурмоче якісь слова, що луною перекочуються похиленим склепінням. Він не міг розібрати ні слова. Стіни немовби тремтіли. Раз у раз гримів барабанний бій: шум, шум!

Раптом на сходах угорі зблиснуло біле світло. Далі щось глухо загуркотіло і важко гепнулося. Барабани несамовито забили: Тум-бум, тум-бум! — а тоді замовкли. Ґандалф скотився вниз по сходах і впав на землю біля своїх товаришів.

— Ну-ну! Все закінчено! — сказав чарівник, зводячись на ноги. Я зробив усе, що міг. Але я зустрів рівного собі й мало не загинув.

Ну, не стійте тут! Уперед! Доведеться якийсь час іти без світла — мені треба отямитись. Уперед, ходімо! Де ти, Ґімлі? Іди попереду зі мною! Усі тримайтеся ближче до нас!

Загін крокував за чарівником, гублячись у здогадах, що ж трапилося. Тум, шум! — знову забили барабани: цього разу приглушено і далеко, та все ж вони рухалися слідом. І жодних інших звуків погоні — ні тупотіння ніг, ані голосів. Ґандалф нікуди не повертав, бо коридор ішов у потрібному йому напрямку. Раз у раз траплялися сходинки, п'ятдесят чи більше, що опускалися на нижчий рівень. Зараз вони були головною небезпекою, бо в темряві не було видно спуску, аж поки нога не ступала в порожнечу. Ґандалф, мов сліпець, простукував підлогу патерицею.

За годину вони пройшли милю, а може, трохи більше, і подолали багато таких сходових маршів. Погоні й далі не було чути. Вони вже почали вірити в порятунок. У кінці сьомого маршу Ґандалф зупинився.

— Стає гаряче! — видихнув він. — Зараз ми опустилися принаймні на рівень Воріт. Думаю, нам треба знайти поворот ліворуч, на схід. Сподіваюся, він уже близько. Я дуже втомлений. Мушу трохи перепочити, навіть якщо за нами буде гнатись усе плем'я орків.

Ґімлі взяв його під руку і допоміг присісти на сходинку.

— Що трапилося там, біля дверей? — запитав він. — Ти зустрів того, хто б'є у барабан?