Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

— Ну, можеш і далі сподіватися, — сказав Ґандалф. — Можливо, на тебе чекає безліч несподіваних бенкетів. Особисто я не відмовився би спокійно викурити люльку і потримати ноги в теплі. Однак в одному можемо бути впевнені: далі на південь буде тепліше.

— Не здивуюся, якщо буде надто тепло, — пробурмотів Сем до Фродо. — А я б уже хотів поглянути на ту Вогняну Гору і вийти, так би мовити, на кінець Дороги. Спочатку я думав, що оцей Багряний Ріг, чи як там його, ним і є, аж поки Ґімлі все не пояснив. А мова у гномів — щелепи зламаєш!

Мапи Семові нічого не говорили, й усі невідомі простори здавалися такими безмежними, що він не уявляв, скільки відстані пройдено.

Весь той день Загін просидів у схованці. Чорні птахи ще кілька разів поверталися, та, коли червоне сонце схилилося на захід, зникли на півдні. У сутінках Загін вирушив у дорогу і, звернувши на схід, попрямував на Карадрас, який усе ще пломенів удалині в останніх променях сонця. Білі зірки одна по одній висипали на тьмяне небо.

Араґорн вивів їх на добру стежку. Фродо здалося, що це залишки давньої дороги, колись широкої та добре прокладеної, що вела від Краю Гостролиста до гірського перевалу. Повний місяць піднімався над горами і проливав бліде сяйво, в якому каміння відкидало чорні тіні. Багато каменів здавалися витесаними, хоча тепер лежали, безладно розкидані, в похмурій пустелі.

Настала холодна година перед світанком, місяць заходив. Фродо звів очі до неба. Раптом він побачив чи відчув, як тінь промайнула по високих зірках, ніби на мить вони зблідли, а тоді знову засяяли. Він здригнувся.

— Ти не помітив, як щось промайнуло вгорі? — прошепотів він до Ґандалфа, який ішов попереду.

— Ні, та щось відчув, — відповів Ґандалф. — Це може бути лише клаптик тонкої хмаринки.

— Надто швидко вона рухалася, — пробурмотів Араґорн, — та ще й без вітру.

Тієї ночі більше нічого не трапилося. Ранок був іще яскравіший, аніж учорашній, але знову прохолодний; і знову здіймався вітер зі сходу. Ще дві ночі вони йшли, невпинно піднімаючись, але щоразу повільніше, поки дорога звивалася на пагорби, а гори підступали, ближче і ближче. На третій ранок перед ними здійнявся Карадрас, могутній шпиль, притрушений сріблястим снігом, але з голими крутими схилами, багряними, мов у крові.

Сірі хмари закрили сонце. Вітер став північно-східним. Ґандалф вдихнув повітря й озирнувся.

— Зима нас наздоганяє, — тихо мовив він до Араґорна. — Вершини на півночі тепер більше засніжені; сніг укриває схили до самого низу. Сьогодні вночі ми піднімаємося шляхом Воріт Багряного Рогу. На цій вузькій стежині нас можуть помітити шпигуни й улаштувати засідку; та найлютішим нашим ворогом може виявитися погода. Що ти тепер скажеш про твій шлях, Араґорне?

Фродо почув ці слова і зрозумів, що Ґандалф із Араґорном продовжували якусь суперечку, яка почалась уже давно. Він схвильовано прислухався.

— Я нічого доброго не думаю про нашу дорогу від початку до кінця, як тобі відомо, Ґандалфе, — відповів Араґорн. — Небезпеки, знані та незнані, зростатимуть на нашому шляху. Але ми повинні йти далі; й не варто відкладати перехід через гори. Далі на південь немає перевалів, треба йти аж до Роганського Проходу. А відколи я дізнався про твої новини про Сарумана, цьому шляху я не довіряю. Хтозна, кому тепер служать маршали Повелителів коней?

— І справді, хтозна! — погодився Ґандалф. — Але є ще один шлях, і не через перевал Карадрасу: темний і таємний шлях, про який ми говорили.

— Але знову говорити не варто! Ще не зараз. Нічого нікому не кажи, прошу, аж поки не стане зрозуміло, що іншого виходу немає.

— Мусимо вирішити перед тим, як рушити далі, — відповів Ґандалф.

— Тоді зважмо цю справу подумки, поки решта спить і відпочиває, — мовив Араґорн.

Пополудню, коли вже закінчували снідати, Ґандалф і Араґорн відійшли вбік і задивилися на Карадрас. Зараз його схили були темні та понурі, а верхівка ховалась у сірих хмарах. Фродо спостерігав за провідниками, намагаючись відгадати, чим закінчиться їхня суперечка. Коли вони повернулися до Загону, Ґандалф оголосив, що вирішено кинути виклик погоді й перейти перевал. Фродо зітхнув із полегшенням. Він не здогадувався, що то за темний і таємничий шлях, але сама згадка про нього, здавалося, наповнювала Араґорна тривогою, і Фродо зрадів, що туди вони не підуть.

— Знаки, які ми помічали останнім часом, — сказав Ґандалф, — свідчать, що за Багряним Рогом можуть стежити; та і погода не надійна. Нас може наздогнати сніг. Іти доведеться якомога швидше. Та навіть так до перевалу ми підійдемо лише за два переходи. Сьогодні ввечері швидко стемніє. Треба виходити, як тільки зберемося.