Розділ 26 Сьюзен вислуховує освідчення

Того літа війська Центральних держав знову прорвали російську лінію оборони, і Сьюзен скрушно заявила, що боялася цього, відколи Керенський раптом узяв і женився.

— Пані Блайт, дорогенька, я не осуджую таїнства шлюбу, та коли чоловік улаштовує революцію, йому й без того повна голова клопоту, отож ліпше відкласти весілля до кращих часів. А нині росіяни переможені, і марно вдавати, що це не так. Та чи ви бачили відповідь Вілсона на папські мирні пропозиції[87]? Вона чудова. Я й сама не могла б краще висловити суть усієї справи. Я відчуваю, що за цю відповідь можу пробачити Вілсону все. Він розуміє значення слів, які вживає, можете бути певні. До речі, про значення слів, пані Блайт, дорогенька — чи чули ви нещодавню історію про Місяця з Баками? Днями він відвідав школу, що стоїть на лобридзькій дорозі, і надумав улаштувати четвертокласникам такий собі іспит з орфографії. Бачте, вони там досі мають літній семестр, а восени й навесні в них канікули. Вони, пані Блайт, дорогенька, вельми відсталі люди. Моя небога, Елла Бейкер, сама навчається в тій школі, то вона мені й розповіла. Їхній учительці зненацька розболілася голова, то вона вийшла подихати, доки пан Прайор перевіряв знання учнів. Діти чудово дали собі раду із правописом, та коли Місяць почав запитувати, що означає те чи те слово — геть розгубилися, бо того ще не вивчали. Елла й інші старші діти дуже засмутилися. Вони страшенно люблять свою вчительку, а пан Ейбел Прайор, брат Місяця, член опікунської ради, настроєний проти неї, та ще й підбурює решту прогнати її зі школи. Тож Елла з однокласниками боялися, що, коли діти не зможуть відповісти на питання, Ейбел подумає, що їхня вчителька недостатньо кваліфікована й знов напосядеться на неї. Ну, та малий Сенді Доган урятував становище. Він — сирітка, проте кмітливий, і миттю збагнув, що за один — цей Місяць із Баками. «Що таке „анатомія“?» — запитав Місяць. — «Біль у животі», — відказав Сенді, не змигнувши оком. Місяць із Баками — невіглас, пані Блайт, дорогенька; він і сам не знав, що воно означає, тож і сказав: «Добре… дуже добре». Решта класу теж змикитили — принаймні троє-четверо найрозумніших — і підтримали гру. Джін Блейн сказала, що «акустика» — це «релігійні суперечки», Мюрієль Бейкер заявила, що «агностик» — це «той, у кого стався розлад шлунка», Джим Картер сказав, що «абсорбція» — це «коли їси тільки овочі», і так далі, до самого кінця списку. Місяць із Баками знай собі казав: «Добре… дуже добре», аж Елла відчула, що вдушиться від прихованого сміху. Коли вчителька повернулася до класу, Місяць похвалив її за те, як добре діти тямлять усе, що їм пояснюють, і сказав, що зверне особливу увагу опікунів на її безцінний талант. «Це така рідкість, — мовив він, — коли четвертокласники жваво дають правильні відповіді на запитання щодо будь-якого слова». Він пішов весь аж сяючи, проте Елла розповіла мені про це потай і ми, пані Блайт, дорогенька, мусимо зберегти таємницю — заради їхньої вчительки. Вона неодмінно втратить посаду, коли Місяць із Баками дізнається, як його пошили в дурні.

Того ж дня в Інглсайд прийшла Мері Ванс і розповіла, що Міллерові Дугласу, пораненому під час битви за Сімдесяту висоту[88], довелося ампутувати ногу. Усі в Інглсайді поспівчували Мері, полум’я патріотизму в душі якої спалахнуло не одразу, але нині палало так само незгасно, як і в душах решти односельців.

— Мене, бува, дражнять, що чоловіка я матиму тільки з одною ногою, — сказала Мері, надимаючись від гордощів, — та радше я вийду за одноногого Міллера, ніж за будь-кого іншого з цілим десятком ніг, хіба… — замислилася вона, — хіба за Ллойд-Джорджа. Ну, я мушу йти. Думала, вам цікаво буде почути про Міллера, то завітала із крамниці, але мушу бігти додому. Я обіцяла помогти Люку Мак-Алістеру скиртувати снопи. Тепер ми, дівчата, повинні зібрати врожай, коли хлопців так мало зосталося. Я вже маю собі комбінезон, і він мені дуже личить. Пані Дуглас каже, що це непристойно, і комбінезони слід заборонити; навіть пані Еліот не схвалює їх — але, бігме, світ рухається вперед, і немає для мене більшої втіхи, аніж обурити стару Кітті Дуглас.

— До речі, тату, — мовила Рілла, — я хочу на місяць заступити Джека Флегга в крамниці його батька. Я обіцяла йому — якщо ви дозволите. Тоді він допоможе фермерам зібрати врожай. У полі я не придамся — хоча багато дівчат дають раду з такою працею — але зможу бодай вивільнити Джекові трохи часу. Джимс тепер не завдасть вам клопоту, а вечорами я завжди буду вдома.

— Гадаєш, тобі сподобається зважувати горох і цукор, краяти масло та відлічувати яйця? — підсміхнувся лікар Блайт.

— Ні, але річ не в тім. Це просто мій внесок у спільну справу.

Отже, на місяць Рілла стала за ляду в крамниці пана Картера Флегга, а Сьюзен рушила працювати у вівсяних полях Альберта Крофорда.

— Я ще незгірша за інших, — пихато підсумувала вона. — Жоден чоловік не вміє скиртувати так, як я. Коли я прийшла до Альберта й сказала, що поможу, він лише глипнув із недовірою. Каже: «Боюся, ви не подужаєте», — а я йому: «Дай-но я спробую, і побачиш. Я гаруватиму, як проклята».

Мешканці Інглсайду на мить оніміли. Тиша ця означала, що вони захоплені мужнім рішенням Сьюзен «податися в поле». Проте сама Сьюзен хибно витлумачила мовчанку, і засмагле обличчя її спалахнуло присоромленим рум’янцем.

— Пані Блайт, дорогенька, здається, я набула прикрої звички лаятися, — вибачливо проказала вона. — Подумати лиш, до чого я дожилася — у моєму віці! Жахливий взірець для маленьких дівчаток! Певно, це тому, що я забагато читаю газет. Нині вони так лихословлять і не замінюють лайки зірочками, як то було за моєї молодості. Ця війна розбещує кожного.

Сьюзен стояла на возі, повнім вівсяних снопів, із розкошланим сивим волоссям і підіткнутим задля зручності та безпеки подолом — даруйте, комбінезони — то не для Сьюзен! У поставі її не було нічогісінько ані гарного, ні романтичного, проте дух, який додавав наснаги її кощавим рукам, був той самий, що допоміг канадським солдатам узяти Вімі Ріж та відкинути німецькі легіони від Вердена.

Утім, навряд чи пан Прайор, минаючи Сьюзен у бричці й поглядаючи, як вона вправно бере на вила сніп за снопом, думав саме про це.

«Моторна жіночка, — міркував він. — Одна варта двох молодих. Незле… незле… Якщо Мілгрейв повернеться живий — лишуся я без Міранди, а годувати жінку дешевше буде, аніж наймати служницю, яка ще може піти й покинути чоловіка напризволяще, коли заманеться. Треба обміркувати це».

А через тиждень пані Блайт, вертаючись по обіді додому із Глена, заклякла біля інглсайдської хвіртки, паралізована геть незвичним і дивним видовищем. Із кухонних дверей вихопився пан Прайор і побіг так, як цей натоптаний, пихатий чоловік не бігав уже багато років. У кожній рисі обличчя його знати було жах, і то цілком виправданий, бо за ним, наче мстива фурія, летіла Сьюзен із великим чавунним казанком у руках. Казанок парував, а погляд Сьюзен не віщував нічого доброго предмету її ненависті, якби вона лише спромоглася наздогнати його. Жертва й гонителька промчали моріжком. Пан Прайор на кілька секунд раніше за Сьюзен дістався хвіртки, розчахнув її й вибіг на вулицю, навіть не глянувши на отетерілу господиню Інглсайду.

— Сьюзен! — видихнула Енн.

Сьюзен спинилася на бігу, поставила казанок і пригрозила кулаком панові Прайору, який і далі тікав, очевидно вважаючи, що та мчить за ним слідом.

— Сьюзен, що це означає? — дещо суворо запитала Енн.

— Ви цілком справедливо цікавитеся, пані Блайт, дорогенька, — відказала розгнівана Сьюзен. — Я давно не була така люта. Цей… цей… цей пацифіст мав зухвалість прийти сюди, просто на мою кухню, і запропонувати мені вийти за нього заміж! За нього!

Енн притлумила сміх.