— Я не зраджу обітниці, Волтере, — відважно проказала вона. — Я працюватиму… настановлятиму… учитимуся… і сміятимуся — так, я навіть сміятимуся, до кінця своїх днів… завдяки тобі й тому, що ти віддав, відгукнувшись на поклик обов’язку.
Рілла хотіла зберегти Волтерів лист, як священний скарб, але замислилася, побачивши вираз Уни Мередіт, яка, прочитавши, віддала їй конверт. Чи зможе вона..? Ні, не зможе… віддати останній лист Волтера… авжеж, лишити його собі нітрохи не егоїстично. Копія — то всього-на-всього бездушний аркуш. Та Уна… не мала нічого… а очі її були очима жінки, ураженої в самісіньке серце, яка, проте, знає, що не повинна ні плакати, ані шукати співчуття.
— Уно, ти хотіла б залишити собі лист… назавжди? — поволі спитала Рілла.
— Так… якщо ти можеш віддати його мені, — утомлено мовила Уна.
— Тоді… візьми його, — хапливо запропонувала Рілла.
— Дякую, — відповіла Уна.
Більше вона не сказала нічого, та щось у її голосі стало Ріллі винагородою за принесену жертву. Коли Рілла пішла, Уна притисла листа до вуст. Вона знала, що кохання більше ніколи не прийде в її життя… що серце її навіки поховане в кривавій землі «десь у Франції». Ніхто — окрім Рілли — не знає й ніколи не довідається про це. Світ, у якому вона жила, не визнавав її права на горе. Вона повинна приховати свій біль і зносити його на самоті. Але вона теж не зрадить обітниці.
Розділ 24 Мері з’являється вчасно
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Рілла з Інглсайду» автора Люсі-Мод Монтгомері на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 23 «А тепер добраніч»“ на сторінці 2. Приємного читання.