Розділ 14 Болісне рішення

Рілла опинилася в чиїхось ніжних, дбайливих обіймах. То була мама — бліда, із величезними очима.

— О, мамо, як ви зносите це? — палко скрикнула Рілла.

— Рілло, доню, я ще кілька днів тому знала, що Волтер запишеться на війну. Тож я мала час, щоби… повстати проти цього — а тоді примиритися. Мусимо відпустити його. Цей поклик сильніший і невблаганніший за голос нашої любові. Волтер відгукнувся на нього. Ми не повинні робити його жертву ще тяжчою.

— Ми приносимо більшу жертву, ніж він, — заперечила Рілла. — Наші хлопці жертвують тільки собою. Ми жертвуємо ними.

Перш ніж пані Блайт устигла мовити слово, Сьюзен, котра ніколи не обтяжувала себе таким надміром етикету як стукіт у двері, зазирнула до кімнати. Очі її були підозріло червоні, проте вона лише запитала:

— Принести вам сніданок сюди, пані Блайт, дорогенька?

— Ні-ні, Сьюзен. Зараз ми спустимося в їдальню. Ви знаєте… що Волтер записався до війська?

— Так, пані Блайт, дорогенька. Лікар Блайт розказав мені вчора надвечір. Певно, Всевишній має причини, щоб дозволяти таке. Мусимо скоритися й думати, що в усьому є світлий бік. Може, так він принаймні зцілиться від віршування, — Сьюзен була переконана, що поети й волоцюги одним миром мазані, — а то вже діло. Та слава Богу, — прошепотіла вона, — що Ширлі ще замалий…

— Хіба це не те саме, що дякувати Богові за те, що син іншої жінки мусить піти на війну замість Ширлі? — спитав лікар Блайт, зупиняючись на порозі.

— Е ні, пане лікарю, дорогенький, — обурено мовила Сьюзен, виймаючи з колиски Джимса, який саме прокинувся й тягнув до неї пухкі рученята. — Не приписуйте мені слів, яких я й на думці не мала. Я проста жінка й не можу сперечатися з вами, проте я не дякую Богові за те, що хтось мусить іти на війну. Я лише знаю, що хтось таки мусить іти, аби ми всі не стали підданцями кайзера — бо та доктрина Монро геть непевна, та й Вілсон теж небагато вартий. Пане лікарю, дорогенький, гунів самими нотами не здолаєш. А тепер, — підсумувала Сьюзен, широко розставивши кощаві лікті, пригортаючи Джимса й рушаючи вниз, — поплакавши й висловившись, я прикличу всю свою відвагу, і, коли не можу радіти, радітиму, як зможу.