Розділ «Мораль»

Вона вдарила його. Це був доволі сильний удар по тильній частині шиї.

— Ні, ти не знаєш, гівно.

Чед повернувся і заніс кулак.

— Не роби цього, Норо.

— Давай. — Вона підставила обличчя. — Ти ж знаєш, що хочеш цього.

Він майже вдарив її. Вона бачила, як він смикнувся. Потім опустив руку та розтиснув пальці.

— Більше ні.

Вона нічого не мовила, але подумала: «Це ти так вважаєш».

Нора не спала. Вона лежала на ліжку та дивилася на електронний годинник. До 01:41 вона думала: «Цей шлюб у біді». Потім, коли 01:41 змінилась на 01:42, вона збагнула: «Ні, не так. Цьому шлюбу кінець».

Але мало минути ще сім місяців.

Нора навіть припустити не могла, що їй вдасться забути про співпрацю з преподобним Джорджем Вінстоном, але, коли вона почала приводити будинок до ладу (їй хотілося зробити не один, а цілих два сади: для квітів та для овочів), траплялися дні, коли вона зовсім не думала про Вінні. Побиття в ліжку припинилися. Майже.

Потім, одного квітневого дня вона отримала листівку від нього. Це був шок. Лист блукав поштою стільки, що на ньому не лишилося вільного місця від штемпелів. Він був скрізь, включно з Брукліном, Мейном, Монпельє в Айдахо та Індіані. Жінка гадки не мала, чому лист не прийшов до того, як вони з Чедом залишили Нью-Йорк, бо, зважаючи на довгі мандри, дивом було, що його таки доставили. Листівка була датована днем, що передував смерті старого. Нора загуглила некролог священика — просто щоб переконатися в його смерті.

«Мабуть, у цьому є щось від Фройда, — писав він. — Як ти?»

«Добре, — подумала Нора. — Я добре».

У їхньому будинку була дров’яна пічка. Нора зім’яла листівку, засунула всередину і піднесла сірник. Ось так.

Чед закінчив «Живучи зі звірами» в липні, написавши останні п’ятдесят сторінок лише за дев’ять днів. Відправив книгу агенту. Потім були дзвінки та електронні листи. Чеду здавалося, що Рінглінг сповнений ентузіазму. Якщо це й так, думала Нора, то більшу частину свого ентузіазму він приберіг для телефонних дзвінків. Те, що вона бачила у двох електронних листах, було в кращому разі стриманим оптимізмом.

У серпні, на вимогу Рінглінга, Чед дещо переписав. Він мовчав про цю частину роботи — яскраве свідчення того, що справи йдуть не дуже добре. Але він не складав рук. Нора нічого й не помітила. Вона була зайнята своїм садом.

У вересні Чед наполіг на поїздці до Нью-Йорка в офіс Рінглінга та був там, поки той не подзвонив сімом видавцям, яким відправили рукопис, у надії, що хтось із них висловить бажання зустрітися з автором. Нора хотіла піти в бар у Монпельє та підчепити собі когось — вони могли б поїхати в Мотель № 6, — але не наважилася. Роботи багато, а користі мало. Натомість вона працювала в саду.

Ну що ж. Замість того щоб, як планував, залишитися в Нью-Йорку на ніч, Чед повернувся додому того ж вечора. Він був п’яним. А ще — явно щасливим. Вони уклали усну домовленість із одним гарним видавцем. Він назвав видавництво. Нора ніколи не чула про нього.

— Скільки? — спитала вона.