Розділ «Мораль»

— Не знаю, — сказала Нора. — От, власне, і з’ясовую.

Вони запланували переїзд до Вермонту на 29 лютого. За день до того — у день, який мав би бути останнім звичайного року, — задзвонив телефон. Це була місіс Ґрейнджер, економка поважного пастора Вінстона. Щойно Нора почула стишений голос жінки, як зрозуміла, чому та дзвонила. Її першою думкою було: «Що ти зробив із плівкою, виродку?»

— У некролозі написали, що це через ниркову недостатність, — промовила тихим і якимось мертвим голосом місіс Ґрейнджер. — Але я була в його ванній. Усі баночки із ліками були порожні, зникло багато пігулок. Гадаю, він наклав на себе руки.

— Швидше за все, ні, — відповіла Нора. Вона говорила спокійним, упевненим тоном медсестри. — Імовірніше, він просто забув, скільки ліків прийняв. Може, у нього навіть був другий удар. Маленький.

— Ви справді так гадаєте?

— О, так, — сказала Нора, ледве стримуючись, щоб не запитати місіс Ґрейнджер, чи не бачила вона десь там нової відеокамери. Швидше за все під’єднаної до телевізора Вінні. Ставити таке запитання було б божевіллям, але вона все одно ледь не зробила це.

— Це таке полегшення, — видихнула місіс Ґрейнджер.

— Добре, — мовила Нора.

Тієї ж ночі в ліжку. Їхня остання ніч у Брукліні.

— Ти маєш перестати хвилюватися, — сказав Чед. — Навіть якщо хтось і знайде касету, вони, швидше за все, не захочуть її дивитися. А як ні, то ймовірність, що хтось пов’яже це відео з тобою, настільки мізерна, що наближається до нуля. До того ж хлопчик уже про все забув. Мати теж.

— Мати була там, коли якась божевільна вдарила її сина та втекла, — заперечила Нора. — Повір мені, вона не забула.

— Гаразд, — сказав Чед таким спокійним тоном, що Норі захотілося заїхати йому коліном по яйцях.

— Може, мені треба піти туди і допомогти місіс Ґрейнджер прибрати все там?

Він поглянув на неї, як на божевільну.

— Може, я хочу бути підозрюваною? — Вона злегка посміхнулась. Провокативно, як подумала вона сама.

Чед подивився на неї й відкотився геть.

— Не роби так, — попросила вона. — Ну ж бо, Чеде.

— Ні, — відповів він.

— Що означає ні? Чому?

— Бо я знаю, про що ти думаєш, коли ми це робимо.